Дружба між патріархом Єрусалиму Феофілом III та Росією: співпраця у сфері релігії чи співучасть у колабораціонізмі під рясою?

Російська православна церква (РПЦ) важко вважати автономною та відокремленою від держави організацією. Вона є суттєвою складовою як внутрішньої пропагандистської системи Кремля, так і мережі впливу за кордоном. Під прикриттям захисту свободи віросповідання, представники РПЦ беруть участь у виконанні багатьох завдань на користь Російської Федерації, включаючи підривні дії, збір розвідувальної інформації, сприяння ідеологам рашизму та рекрутинг серед місцевого населення.

Одним з основних центрів їхньої активності за межами РФ є Єрусалим, найсвятіше місто для всіх християн та юдеїв світу та третє за святістю місто в ісламі. Будучи перехрестям трьох авраамічних релігій, Єрусалим є ідеальною локацією для розширення та розповсюдження російського впливу на найрізноманітніших рівнях. Саме тому це місто та ті можливості, які воно надає, є предметом дипломатичної зацікавленості росії вже декілька століть, незалежно від ставлення тамтешнього режиму до релігії як до окремого явища.

Щоб легітимізувати свою діяльність в інших країнах та використовувати інтереси Православної церкви як прикриття, Росії потрібні місцеві релігійні діячі. Вони виконуватимуть роль посередників між РПЦ та місцевими громадами, релігійними лідерами, донорами, дипломатами та потенційними союзниками.

У цьому матеріалі ми проаналізуємо, хто займається цією роллю для Кремля у Святому місті, а також розглянемо, чому їх зв'язки з Росією становлять небезпеку як для регіональної, так і для національної безпеки Ізраїлю.

Патріарх Феофіл III, також відомий як Теофіл III, займає посаду 141-го Патріарха Святого Єрусалима, а також регіонів Палестини, Сирії, Аравії, Йорданії, Кани Галілейської та Святого Сіону. Він був призначений на цю роль у 2005 році, після того як його попередник, Патріарх Іриней I, був усунений спочатку Синодом, а потім Всеправославним собором у Фанарі. Причиною цього стало обвинувачення у його причетності до суперечливих угод щодо продажу церковної нерухомості в східному Єрусалимі, в арабському кварталі, ізраїльській компанії. Хоча його визнання як глави Єрусалимського патріархату з боку Ізраїлю затримувалося на два роки, ситуація змінилася після того, як Греція, батьківщиною Феофіла III, почала наполягати на цьому від ізраїльського уряду ще до ухвалення остаточного рішення Верховним судом Ізраїлю.

У 2008 році Феофіл ІІІ неочікувано виступив з антиросійськими висловлюваннями під час пресконференції з російською делегацією журналістів, яку організував тоді фонд св. апостола Андрія Первозваного. Тоді один з журналістів запитав його, чи вважає він нормальним, що прихожанами його патріархату є араби, а єпископами є переважно греки. У відповідь на це запитання патріарх відповів так: "Наша церква ніколи не займалася політикою та бізнесом. Господь береже нас як колиску всіх церков... Але це грецька метафізика, яку росіянам, напевно, важко зрозуміти." Він додав: "Ми жили добре та мирно, допоки тут не зʼявився Порфірій Успенський (засновник російської духовної місії на Святій землі. - Ред.)... він, може, свята людина, але він отруїв наше життя отрутою націоналізму... З часів імператриці Катерини для Росії головне не Балкани, а саме Єрусалим. З тих пір нічого не змінилося... Росія здійснює тут культурну та політичну агресію." Тодішній відповідальний редактор "Церковного вісника", офіційного органу РПЦ МП, назвав ці заяви Феофіла "хамськими та русофобськими."

Проте, радіти, що Єрусалимський патріархат нібито став незалежним від Росії, було передчасно. У 2013 році Феофіл був нагороджений Орденом святого рівноапостольського великого князя Володимира І ступеня, а також Орденом Слави та Честі І ступеня, які вручив йому Московський патріархат. Того ж року він також отримав в Україні орден князя Ярослава Мудрого І ступеня "за видатні досягнення у церковній діяльності, що сприяли підвищенню престижу православ'я у світі, з нагоди відзначення в Україні 1025-річчя хрещення Київської Русі."

У 2019 році Феофіл ІІІ відвідав Москву, де зустрівся особисто з диктатором Російської Федерації Володимиром Путіним та московським Патріархом Кирилом (Ґундяєвим).

Під час свого візиту він висловив пропозицію провести зустріч предстоятелів усіх православних церков у столиці Йорданії, Аммані, з метою обговорення питань "збереження єдності". Цю ініціативу підтримали його російські колеги. Після повернення з Москви, патріарх отримав орден "Вифлеємська зірка" від Імператорського Палестинського православного товариства, яке діє як російський агентурний центр у Єрусалимі. На заплановану зустріч в Амман у лютому 2020 року прибули лише чотири предстоятелі: Феофіл ІІІ, московський патріарх Кирил, сербський патріарх Іриней та митрополит Чеських земель і Словаччини Ростислав. Натомість Польща та Румунія направили лише менш важливих представників. Також на зустрічі була присутня Українська православна церква московського патріархату, яка була заборонена в Україні з серпня 2024 року через її зв'язки з агресором.

Вселенський Патріарх Варфоломій висловився проти цієї зустрічі, звертаючись у своєму листі до Феофіла, де підкреслив, що її мета полягає виключно в порушенні усталених норм православної церкви.

З початку широкомасштабної агресії Росії проти України Феофіл III неодноразово висловлювався на підтримку збереження статусу РПЦ як в Україні, так і за її межами. У червні 2022 року він зустрівся з послом Росії в Ізраїлі Анатолієм Вікторовим та архімандритом Олександром, який на той час очолював російську духовну місію в Єрусалимі. Під час цієї зустрічі обговорювалися питання зміцнення єдності православних вірян, а також проблеми, пов’язані з нерухомістю поблизу Яффських воріт старого Єрусалима, що викликали інтерес з боку російської влади.

У вересні 2025 року в столиці Казахстану, Астані, відбулася його зустріч з московським патріархом Кирилом.

На завершення, 16 листопада 2025 року Феофіла ІІІ знову було помічено у компанії посла Російської Федерації в Ізраїлі, Вікторова. Цього разу вони зустрілися на урочистому заході Ради православної громади в місті Лод. Тут Феофіла очолив святкову літургію, присвячену оновленню храму святого Георгія. Вікторов знову скористався цією релігійною подією для просування ідеї давніх дружніх зв'язків між російською державою та Єрусалимською православною церквою, закликаючи Патріарха до продовження підтримки релігійної єдності в умовах вигаданих переслідувань з боку київського режиму щодо канонічної православної церкви України.

У заяві, опублікованій на сторінці Посольства РФ в Ізраїлі в Facebook, він зазначив: "Київська влада встановила нову ганебну практику, що включає напади на священнослужителів та вірян, дискредитацію священиків в очах їхньої громади, закриття та захоплення церков, а також акти вандалізму і богохульства стосовно святих місць. На жаль, такі явища також набирають популярності в країнах Балтії, де місцева влада витісняє структури Московського патріархату з суспільного та духовного життя."

Феофіл ІІІ активно виступає проти автокефалії Православної церкви України та її відокремлення від Московського патріархату. У вересні 2024 року він зробив публічну заяву, в якій засудив заборону діяльності Російської православної церкви на українських землях. Він підкреслив важливість свободи віросповідання, зазначивши: "Використання релігійної практики як засобу тиску є неприйнятним. Ми повинні забезпечити можливість тим, хто прагне молитися, робити це відповідно до своїх переконань. Тому ми наполегливо закликаємо український парламент переглянути та скасувати цей закон на благо всіх вірян в Україні."

Архімандрит Вассіан з 2023 року є очільником російської духовної місії в Єрусалимі. Саме він на сьогоднішній день є головним посередником між РПЦ та Єрусалимським патріархатом.

У 1998 році він завершив навчання в Московській духовній семінарії, а в 2002 році здобув ступінь у Московській духовній академії. Через 12 років, у 2015 році, після роботи на посаді проректора з виховної роботи МДАіС, він був призначений представником Патріарха московського та всієї Русі в Білоруському екзархаті за указом патріарха Кирила. На цій посаді він залишався 2,5 роки, після чого отримав сан архімандрита. У 2018 році його перевели до подвір'я Російської православної церкви в Софії, Болгарія, де він став настоятелем. У тому ж році, за рішенням ради Імператорського Палестинського Православного Товариства, під керівництвом Сергія Стєпашина, він був прийнятий до цього товариства.

Про його підривну діяльність стало відомо лише у 2023 році, коли уряд Північної Македонії ухвалив рішення заборонити йому в'їзд на свою територію. Водночас з країни були вигнані троє російських дипломатів. У заяві Міністерства закордонних справ Північної Македонії йшлося про порушення Віденської конвенції щодо дипломатичних відносин з боку росіян. Незабаром після цього влада Болгарії зобов'язала архімандрита Вассіана та ще двох його колег покинути країну протягом 24 годин. Державне агентство національної безпеки Болгарії повідомило, що ці заходи вжито "через діяльність, яка становить загрозу національній безпеці та інтересам республіки," зокрема через спроби вплинути на суспільно-політичні процеси в країні в інтересах геополітики РФ. Після цих подій архімандрит Вассіан був переведений до Єрусалиму.

Після того часу Вассіан регулярно зустрічався з патріархом Феофілом ІІІ, щоб обговорити можливості для зміцнення співпраці між Росією та Єрусалимом. У квітні 2024 року він разом із заступником, ігуменом Ніконом (Головко), відвідав Єрусалимський патріархат, де, як стверджують, обговорювали майбутнє сходження благодатного вогню й святкування Великодня. У вересні 2025 року відбулася ще одна зустріч у тому ж складі, під час якої розглядалися "різноманітні питання, що викликають взаємний інтерес та занепокоєння".

Цього року Великдень також не минув без участі російського духовенства та дипломатичних представників.

11 квітня відбулася церемонія Сходження Благодатного вогню. Як повідомляє російське державне новинне агентство РІА "Новини", за два дні до того в Ізраїль прилетіла з Москви делегація фонду Андрія Первозваного, аби взяти участь в урочистому заході. Її очолили голова опікунської ради фонду Володимир Якунін (підсанкційний в США, Великій Британії та Канаді), а також вікарій патріарха Кирила митрополит Каширський Феогност (Гузіков). Також на церемонії був присутній посол РФ в Ізраїлі Анатолій Вікторов.

На другому знімку зображено священнослужителя, що представляє російську духовну місію в Єрусалимі. Хоча його ім'я залишається невідомим, його можна помітити серед учасників "молитви за мир", яка була організована напередодні церемонії Феофілом ІІІ разом із фондом Андрія Первозваного. Серед учасників також був Вікторов.

Свідки розповідають, що посол Росії зміг взяти участь у церемоніях, куди зазвичай не пускають нікого, окрім представників релігійних організацій. Зокрема, стало відомо, що Вікторову дозволили відвідати Алтар, що є серйозним порушенням усталених традицій, а також він супроводжував патріарха під час обходу Кувуклії.

За інформацією видання SOTA, ігумен Нікон (Головко), який є заступником голови російської духовної місії в Єрусалимі, під час прямої трансляції на російському каналі НТВ порівняв Сходження благодатного вогню з "проїздом на танку через Берлін".

Відкриті зв'язки з офіційними представниками терористичного режиму Росії, відповідального не лише за незаконну військову агресію проти України, але й за тісні контакти та різноманітну підтримку головного ворога Ізраїлю — Ірану, викликають питання щодо автономності та незалежності від іноземного, агентурного впливу. Це також негативно позначається на відносинах з цими представниками та іншими високопоставленими членами духовенства.

В Україні добре відомо, що Росія розпочинає свої агресивні дії не лише з військової сили. Такі методи стали невід'ємною частиною стратегії як радянського періоду, так і сучасної Російської Федерації. Спеціальні служби РФ активно намагаються відновити "права власності", фактично прагнучи повернути об'єкти, пов'язані з колишньою Російською імперією. Наразі Кремль активізує зусилля щодо легалізації своїх прав на Александрівське подвір'я в старовинному Єрусалимі. Це місце давно привертає увагу російського уряду, оскільки має історичні корені в часи Російської імперії, яка, створюючи подібні центри впливу, зміцнювала свою позицію в Османській імперії, до якої тоді належав Єрусалим. Подібну ситуацію Росія вже реалізувала з Сергіївським подвір'ям, де нині розташоване Єрусалимське представництво згаданого ІППТ. Єрусалимський патріархат на чолі з Феофілом ІІІ може стати важливим партнером Росії в цьому процесі.

Якщо Росії вдасться досягти передачі права на власність над Александрівським подвір'ям - це створить цілий комплекс ризиків для обох держав - України та Ізраїлю. Для України це становить геополітичну загрозу, оскільки може бути інтерпретовано як символічна легітимація РФ попри її агресію, воєнні злочини та міжнародну ізоляцію. Крім того, володіння об'єктом із високою історичною та релігійною значущістю посилить російські можливості впливу на Близькому Сході та ускладнить реалізацію української дипломатичної стратегії в регіоні. Водночас Росія не втратить можливості використати факт передачі у власній інформаційній політиці, формуючи наратив про наявність міжнародних поступок на свою користь, що потенційно шкодитиме українським інтересам у міжнародних політичних та релігійних середовищах. Негативний вплив можливий також у двосторонніх відносинах між Україною та Ізраїлем, де подібне рішення може бути сприйняте як недружній крок в умовах війни, що в результаті ускладнить будь-яку подальшу дипломатичну взаємодію.

Для Ізраїлю ці ризики є не менш серйозними. Зокрема, прийняття такого рішення може призвести до дипломатичних ускладнень з європейськими партнерами, які можуть сприймати передачу стратегічно важливого об'єкта російській державі як поступку агресору. З точки зору безпеки, посилення російської присутності в старому місті може створити можливості для непрямого впливу, політичних маневрів та використання об'єкта в спосіб, який суперечитиме інтересам Ізраїлю, особливо враховуючи активність РФ у Сирії та її зв'язки з Іраном. Не слід забувати й про внутрішньополітичні наслідки: таке рішення може викликати невдоволення серед суспільства, релігійних спільнот та діаспорних організацій. Крім того, існує небезпека створення небезпечного прецеденту, коли Кремль буде вважати подібні рішення ознакою готовності Ізраїлю до подальших компромісів, що ускладнить довгострокову стратегію стримування російського впливу.

Єрусалимський патріархат не приховує вже існуючі звʼязки з Росією. За даними їхнього офіційного інтернет-порталу, православна Росія традиційно підтримувала їх у питаннях захисту святинь та у взаєминах між християнськими громадами. Після падіння Візантії Росія стала єдиною незалежною православною державою, що взяла на себе роль захисниці Православної церкви в Палестині. У XIX столітті Росія заснувала церковні місії в Єрусалимі, придбала землі та збудувала низку монастирів, храмів і гостьових домівок для паломників. Ця активність тривала до Першої світової війни та більшовицької революції, які суттєво її обмежили.

Сьогодні паломництвом управляє Імператорське православне палестинське товариство (ІППТ), яке активно залучає значні фінансові внески для своїх цілей. Релігійний туризм приносить істотні доходи Єрусалимському патріархату, і, як повідомляє "Радіо Свобода", саме з цією метою була штучно розрекламована історія про Благодатний вогонь. Це свідчить про наявність певної фінансової залежності між російськими державними структурами та ізраїльськими православними організаціями. Відомо, що Росія безпосередньо підтримує проекти Патріарха, про що він неодноразово заявляв. Існують свідчення очевидців, які підтверджують безпрецедентну і безпринципну передачу коштів від представників російського посольства, що призначалися для "потреб" патріархату.

Можливо, Феофіл ІІІ вважає, що ця співпраця приносить вигоду як світовому православ'ю, так і його власному патріархату, і що вона безпечна для держави Ізраїль у загальному контексті. Проте досвід свідчить, що подібні публічні фігури, які виглядають корисними для Росії в різних сферах, часто стають найвідданішими агентами, шпигунами та колаборантами, які, в свою чергу, впливають на широкі маси своїх прихильників.

Ізраїлю, як країні, що високо цінує свою національну безпеку, слід уважно розглянути цю міцну співпрацю та проаналізувати потенційні ризики, з якими вона може зіткнутися в майбутньому.