А як щодо ідеї зробити Німеччину великою знову, а не Сполучені Штати? Реалізація такого проекту, звичайно, виходить за межі наших можливостей, але ми можемо поділитися думками про те, чому це може бути вигідною концепцією. Остаточне рішення про те, чи бути Німеччині великою знову, прийматимуть народи обох країн. Американці вже зробили свій вибір на найближчі чотири роки, обравши неабияку особистість. Тепер все залежить від німецького народу.
Таким чином, ми прагнемо вбачати Німеччину в її величі - у нас, українців, є певний комерційний інтерес до цього.
Звичайно, велика Німеччина зовсім не відповідала тим уявленням, які мав єфрейтор Гітлер, коли у 1918 році, перебуваючи в польовому шпиталі з тимчасовою втратою зору, мріяв про відновлення після поразки в Першій світовій війні.
Велика Німеччина стане ключовим елементом нового механізму колективної безпеки в Європі, який сформується після закінчення війни між Росією та Україною. Коли НАТО, через свої внутрішні недоліки – такі як необхідність досягнення консенсусу в ухваленні рішень або повільну реакцію на загрози в країнах, що потребують термінового захисту, а також через ізоляціоністські тенденції в Америці – втратить свою важливу роль у забезпеченні суверенітету та цілісності кордонів західноєвропейських держав.
Німеччина має можливість піднятися на новий рівень завдяки майбутнім виборам, які призведуть до зміни влади. Це станеться після того, як лівоцентристський уряд Шольца остаточно залишить політичну арену, а сама країна, можливо, стане більш стабільною. Хоча вибори планувалися на вересень цього року, їх перенесли на лютий. У наступному розділі ми розглянемо, хто і чому прагне прискорити цей процес.
Отже, 27 грудня президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр ухвалив рішення розпустити Бундестаг і оголосити нові вибори. Лише півтора місяця тому, у листопаді, парламентська коаліція зазнала краху. Німці жартома називали цю коаліцію "світлофорною", оскільки вона складалася з соціал-демократів канцлера Олафа Шольца (червоний колір їх символіки), Вільної демократичної партії Німеччини (жовтий) та "зелених".
Більшість членів уряду "посипалася" після звільнення міністра фінансів Крістіана Лінднера Олафом Шольцом. За ним пішли й інші міністри, які були соратниками Лінднера з Вільної демократичної партії. Через кілька днів після цього Бундестаг проголосив вотум недовіри уряду канцлера Шольца. Сам Шольц ініціював питання недовіри в парламенті, а згодом звернувся до Штайнмаєра з пропозицією про розпуск Бундестагу.
Все відбулося так, як задумав Шольц. Хоча малоймовірно, що він бажав втратити владу, яку здобув у грудні 2021 року. Німецькі соціал-демократи в цілому мають складні стосунки з владою. У 1972 році Віллі Брандт, член Соціал-демократичної партії, також після вотуму недовіри скористався можливістю дострокових виборів, щоб знову обійняти посаду.
У 2005 році Герхард Шредер не зміг повторити подібний трюк — після виборів він втратив як більшість у парламенті, так і свою посаду, що призвело до чотирьох поспіль термінів Ангели Меркель.
У нинішніх обставинах Шольц більше нагадує Шредера, ніж Брандта. Як повідомляє видання Spiegel, Соціал-демократична партія, ймовірно, не висунете його кандидатуру на майбутніх виборах, а натомість зосередиться на більш популярному міністрі оборони Борисові Пісторіусі.
Пісторіуса буде суперником Фрідріха Мерца, якого висуває коаліція двох політичних сил - Християнсько-демократичного союзу та Християнсько-соціального союзу (ХДС / ХСС) на пост канцлера Німеччини. Після останніх виборів до Бундестагу цей політичний блок, що раніше очолював Ангела Меркель, виявився в опозиції. Хоча ХДС / ХСС посів друге місце, коаліційну більшість сформували соціал-демократи, "зелені" і Вільна демократична партія Німеччини.
Християнським демократам залишилася лише можливість активно критикувати правлячу коаліцію. Наприклад, Мерц охарактеризував уряд Шольца як "кульгаву качку", вказуючи на його неспроможність захистити інтереси країни як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівнях. "Ви залишаєте країну в умовах однієї з найбільших економічних криз у її післявоєнній історії", - підкреслив Мерц на адресу Шольца. Це дійсно відповідає дійсності: німецька економіка, яка є найбільшою в Європі, опинилася в стагнації і, за прогнозами, не зможе вийти з цього стану й наступного року.
Але нас зараз цікавить не німецька стагнація, а Мерц. Мерц - як найбільш рейтинговий кандидат на посаду канцлера. Мерц - як можливий штовхач Німеччини до гегемонії у Європи. Отже,
Мерц, якщо винести за дужки зайві в даному разі подробиці щодо походження, освіти та початку кар'єри, - однозначно наша людина.
Варто зазначити, що він став першим німецьким політичним діячем, який відвідав Україну після 24 лютого 2022 року. Це був не Шольц, якому, здавалося б, це було призначено долею, а саме Мерц. Цікаво, що в 2022 році Мерц також очолив ХДС, що, можливо, дало йому можливість більш активно критикувати обережність та повільність Олафа Шольца.
Він дійсно не стримував своєї критики, роблячи це часто і безкомпромісно. "Ми зробили (для Києва. Gazeta.ua) занадто мало і занадто повільно", - зазначав Мерц. Протягом трьох років війни його рішуча підтримка України залишалася незмінною. Не раз він висловлював незадоволення Шольцу за затримки у наданні нових видів озброєння Україні, зокрема, наполягав на передачі далекобійних ракет Taurus.
І в цій частині ми зробимо умовний відступ, щоб підтвердити: важко знайти більш рішучого та менш обмеженого канцлера, ніж Мерц.
Бо його колега по партії Ангела Меркель не була ані рішучою, ані незаангажованою щодо Росії. Згадаймо, як Меркель, відповідаючи президенту Володимиру Зеленському, зазначила, що анітрохи не шкодує про те, що "запорола" вступ України до НАТО на вікопомному саміті у Бухаресті в 2008 році. Так, фрау Ангела завжди боялася "ескалації", боялася Росії як боялася вона Путіна та його лабрадора Конні.
А якщо відмотати історичну плівку назад і згадати попередників Меркель на посаді канцлера Герхарда Шредера та Гельмута Коля, то картина вийде ще більш печальною. Шредер був яскраво вираженим проросійським політиком, і говорити про нього нам нецікаво в принципі. А щодо Коля, то його поява на політичній мапі більш-менш співпала з періодом, коли у Великій Британії при владі була Маргарет Тетчер, а у США - Рональд Рейган. Але Колю до обох було далеко - він не витягував ані харизмою, ані тією антирадянською позицією, на яку можна було очікувати.
Русофілія була невід'ємною рисою Гельмута Коля, і саме вона спонукала його, вже 84-річного, розкритикувати у 2014 році західний світ, який почав вводити санкції проти Росії за анексований Крим.
Саме через свою прихильність до російської культури Коля почав критикувати G8 за виключення Росії з групи. Як повідомляє журнал Der Spiegel, у 2014-2015 роках Путін неодноразово звертався до Колі з проханням "підтримати Росію" у переговорах із Західними країнами.
Добре, що Коль помер у 2017-му, інакше непотрібних слів було б сказано ще більше.
Перед Колем на чолі влади перебував Гельмут Шмідт – досить непересічна особистість, яка, з одного боку, у далекій молодості була прихильником гітлерівської НСДАП, а з іншого – мала єврейське походження. Протягом свого життя він ретельно приховував цю інформацію, відкрившись тільки у 1980 році президенту Франції Валері Жискару д'Естену.
Перед Шмідтом на політичній арені діяв згадуваний раніше Віллі Брандт — лауреат Нобелівської премії миру 1971 року. Він уклав угоду з Радянським Союзом, за якою Німеччина визнала, що назавжди втратила свої східні території, та запевнив, що не буде їх повертати силовими методами. Чи не схоже це на нинішні зусилля, які можуть підштовхувати Україну до подібних угод в обмін на мир у конфлікті з Росією?
Рухаючись далі по лінії зворотної хронології, варто згадати таких історичних постатей, як Курт Георг Кізінгер, який, до речі, був членом НСДАП з 1933 року і працював у міністерстві пропаганди Третього Рейху. Не можна обійти увагою й Людвіга Ерхарда, а врешті-решт ми прийдемо до Конрада Аденауера – першого канцлера Федеративної Республіки Німеччини. Його часто вважають одним із батьків-засновників Європейського Союзу. Аденауер відіграв ключову роль у вступі ФРН до НАТО, зміцненні відносин з Францією, Великою Британією та США, а також у загальному підвищенні ролі західного блоку.
Вибачте за такий вульгарний вислів, але якщо Аденауер вважається першим повоєнним канцлером з антирадянськими та антикомуністичними настроями, то Мерц має шанси стати першим повоєнним канцлером з антиросійськими поглядами, якщо сподіватися, що російсько-українська війна завершиться у 2025 році.
Це лише наша гіпотеза, але, можливо, Мерц стане політиком, якому менше за інших буде властиве загальнонімецьке відчуття провини — це тяжке відчуття, що виникло через Другу світову війну, Голокост та концтабори. Ця провина, дивовижним чином, може трансформуватися, що ми спостерігали на прикладі Меркель, в підпорядкування Кремлю. Варто зазначити, що Мерц з'явився на світ у 1955 році і навіть не пережив період денацифікації Німеччини, яку Аденауер завершив за чотири роки до його народження.
До речі, Аденауер виступав проти денацифікації, оскільки вважав цей процес не лише малоефективним, але й практично нездійсненним.
Усі ці асоціації об'єднували близько 45 мільйонів осіб, і Аденауер обґрунтовано зазначав, що неможливо репресувати або хоча б обмежити в правах таку величезну кількість людей.
Скидається на те, що схильністю кидати виклик тим поглядам, які наразі визнані єдино правильними, Мерц є своєрідною реінкарнацією Аденауера.
Не слід вважати, що Мерц може якось виправдати дії нацистських лідерів (таке, зрештою, не робив і Конрад Аденауер). Натомість, він може бути одним із тих німців, для яких спокутування гріхів, успадковане від попередніх поколінь, не заважає адекватно оцінювати сучасність. Ностальгія за символікою нацизму залишилася в руках ультраправої "Альтернативи для Німеччини", представники якої час від часу опиняються на лаві підсудних за використання нацистських гасел та символів.
Ні, Мерц - це, звісно, певного роду "поправішання" німецької політики, але у розумних межах. Власне, Мерц дійсно є більш правим політиком, ніж Ангела Меркель, з котрою у нього свого часу точилася гостра внутрішньопартійна боротьба, в результаті якої Мерц і опинився поза політикою на майже десять років.
"Правизна" Мерца проявляється, зокрема, у ставленні до біженців та їх соціальної підтримки. А ставлення це є негативним, і, на жаль, українці тут - не виняток. У 2022 році Мерц звинуватив українських біженців у тому, що вони займаються "соціальним туризмом", щоби отримати виплати у Німеччині, після чого, зрештою, офіційно вибачився.
Отже, наш лобіст у Німеччині - це ще той "скарб". У Мерца досить неприязний характер, і навіть Олаф Шольц, який відомий своєю стриманістю, та завжди спокійна Ангела Меркель можуть позаздрити його здатності втримуватися в емоціях. Тому, до речі, його особистий рейтинг значно поступається рейтингу ХДС, але різкі висловлювання, безумовно, не гірші за солодкі обіцянки та повну відсутність дій.
На перший погляд, яке відношення має Маск до всього цього? Справа в тому, що команда Трампа асоціюється з мільярдером-ексцентриком, який, за власними словами, страждає на біполярний розлад і синдром Аспергера. Було б непогано, якби Маск, зі своїми особливостями, зосередився на внутрішніх справах США, ставши олігархом у класичному сенсі - людиною, яка поєднала свої фінансові ресурси та медіа з політичною ареною. Але, на жаль, цього не відбувається. Натомість Маск активно впливає на ситуацію в Європі.
На початку січня Маск вразив німців закликом підтримати "Альтернативу для Німеччини". Це стало несподіваним розвитком подій, адже ультраправа партія отримала відомого прихильника.
Ілон Маск активно підтримує AдН і не вагається критикувати німецькі влади, зокрема президента країни. Як жартують, поки "санітари" були не при справах, Маск у своїй соціальній мережі Х несподівано охарактеризував Франка-Вальтера Штайнмаєра як "антидемократичного тирана". Проте, за його словами, цей напад не був безпідставним: раніше Штайнмаєр висловився проти маніпуляцій під час виборів у Німеччині.
В той час, коли Штайнмаєр спостерігав за подіями, Маск не залишався осторонь. Він вирішив вколоти Олафа Шольца, охарактеризувавши його як "дурня", і почав коментувати рішення судів Румунії та Італії. Крім того, він виявив підтримку британському ультраправому руху Reform UK, що є аналогом "Альтернативи для Німеччини", і заговорив про можливість усунення Кіра Стармера з посади прем'єр-міністра Великої Британії.
Така бурхлива діяльність Маска може бути як наслідком його хвороби, так і бажанням налагодити для Трампа співпрацю з тими, кого тому хотілось би бачити при владі.
У будь-якому випадку, такі особистості, як Маск, зі своїм значним впливом на події та цілі нації через їхні владні структури, не можуть не викликати занепокоєння. Можливо, в найближчому майбутньому ми навіть почнемо цінувати ізоляціоністські погляди Трампа, які можуть стати поштовхом для Європи, щоб "жити своїм життям", не підпорядковуючись американським тенденціям і не стежачи за тим, що відбувається по той бік океану.
Але для дорослішання Європі потрібен сильний лідер. Той, котрий для початку сприятиме звершенню розв'язаної Росією війни. Той, котрий скаже, що це - "війна проти Заходу та демократії", а не проти однієї лише України. Той, хто вважає, що війна завершиться швидше, якщо підтримка Києва з боку партнерів буде послідовною, і що Україна зможе вистояти і завершити бойові дії тільки з позиції сили. Той, хто сформулював вже готовий і сильний афоризм - на гірший за цитати Черчилля, які так полюбляють українці - "Свобода має бути озброєна краще, ніж тиранія".
І все це, власне, про Мерца. Він цілком здатен взяти на себе місію політичного локомотива, якщо вже з нею не впорався французький лідер Емманюель Макрон.
Близько десяти років тому одна з німецьких телевізійних компаній запропонувала громадянам визначити трійку найзначніших співвітчизників. На третьому місці опинився Карл Маркс, другим став церковний реформатор Мартін Лютер, а перше місце зайняв Конрад Аденауер, який неодноразово згадувався в цих обговореннях. Можливо, якщо Мерц стане канцлером і зможе закріпити вплив Європи на формування світового порядку, вдячні нащадки переглянуть цей список.
Для цього Мерцу треба зовсім небагато - перемогти на прийдешніх виборах.
#Євреї #Німеччина #Нацизм #Європа #Парламент #Політик #Дзеркало. #Бундестаг #Нацистська партія #Адольф Гітлер #Коаліція #Україна #Дональд Трамп #Західна Європа #Росія #Сполучене Королівство #Радянський Союз #Українці #Соціал-демократична партія Німеччини #Соціал-демократія #Володимир Зеленський #Президент (державна посада) #НАТО #Крим #Володимир Путін #Нацистська Німеччина #Північна та Південна Америка #Франція #Європейський Союз #Італія #Німці #Еммануель Макрон #Канцлер #Міністр оборони #Християнсько-демократичний союз Німеччини #Вінстон Черчилль #Олаф Шольц #Рональд Рейган #Маргарет Тетчер #Економічна криза #CSU #Війна на Донбасі #Західний світ #Карл Маркс #Лівоцентристська політика #Київ #Франк-Вальтер Штайнмаєр #Християнсько-соціальний союз у Баварії #Вільна демократична партія (Німеччина) #Ангела Меркель #Віллі Брандт #Гельмут Коль #Вотум недовіри #Конрад Аденауер #Ізоляціонізм #Денацифікація #Харизма #Гельмут Шмідт #Мартін Лютер
