Дивно, але тенденції в українсько-польських відносинах в сучасну епоху залишаються незмінними, нагадуючи гойдалки. Одна частина гойдалки символізує "європейських захисників України", а інша – "бандитів, Бандеру і УПА". У моїй книзі "Львівська минувшина" є розділ, що описує стан цих відносин у 2019 році. Читаючи його, створюється враження, що описується сьогодення, хоча це було сім років тому. І це не тільки минуле, яке знову стає актуальним, але й майбутнє, адже нових тенденцій не з’являється. Це як ситуація, коли чоловік запитує у жінки: "Це суп з вчора?", а вона відповідає: "Так, і завтрашній теж". Тож після очікуваного потепління українсько-польських відносин, яке може відбутися після майбутніх виборів у Польщі, варто готуватися до нових обговорень про "бандитів, Бандеру і УПА", які знову можуть постати на порядку денному, коли Україна намагатиметься увійти до ЄС, як це буде напередодні виборів 2032 року, а можливо, навіть 2037 року. Чи є хтось, хто може запропонувати інші варіанти?
Отже, розділ книги "Минуле Львова" присвячений українсько-польським зв'язкам:
"Кожна книжка виходить на тлі певних історичних реалій. На 2019 рік стосунки між українцями і поляками, тобто ті вікові стосунки, які ми аналізували на цих сторінках, знову стають непростими, хоча ще декілька років тому складалося враження, що вони нарешті теплішають. Нині до українців вороже налаштовано 40% поляків, дружньо лише 28%. "Європейські адвокати України" десь поділися, а маргінальні українофобські політичні сили нашої західної сусідки, які, здавалося, вже сховалися за плінтус статистичної похибки, знову вилізли на світ Божий, голосно про себе нагадують і набувають впливу. Але виглядає на те, що вони нікуди й не дівалися. Так як російська українофобія раптово виникла не 2014 року, а потужно і цілеспрямовано плекалася усі роки нашої новітньої Незалежності, те саме робила й українофобія польська.
У часи, заколисані удаваною "дружбою слов'янських народів", коли президенти Ющенко і Квасневський відкривали у Львові Цвинтар Орлят, коли на цьому цвинтарі непорушно залишався лежати і лежить донині меч-щербець - символ польського мілітаризму і перемоги над українцями, у Польщі виходить знакова книжка Яна Ришарда Чарномського "Львів - легенда завжди вірна", де розповідається про те, що в листопаді 1918 року у Львові: "Українці чинять небачені злочини проти мирного населення, які не траплялися за всі чотири роки світової війни. Невинні жертви гинуть просто у своїх домівках"; "Під приводом, що нібито з вікна ресторану в готелі "Еспланада" на проспекті Легіонів пролунав постріл, Січові Стрільці виводять на вулицю з ресторану всіх, хто там сидів, і усіх чоловіків розстрілюють під стінами готелю на очах їхніх жінок і дітей"; "На Городоцькій українці не дозволяють забрати вбитих і поранених, стріляють в сестер-жалібниць зі знаками Червоного Хреста. Одна з санітарок падає вбита пострілом українського снайпера, коли намагалася взяти карабін із рук померлого хлопця поляка"; "На вулиці Жовківській 88 з будинку, де знайшли зброю, виводять усіх мешканців на подвір'я і розстрілюють"; "На вулиці Зиблікевича українці по-звірячому закатовують власника фабрики Яна Лінтнера через те, що їм донесли, нібито три його сини воюють на польському боці" etc. etc.
Замість цього, поляки, безсумнівно, постають як святі й шляхетні особи, ведучи бої з гідністю, тоді як українці традиційно асоціюються з образами "козаків", "гайдамаків" та "ладаків". Це проявляється у таких наративних штампах, як "розп'ятий хлопчик у майці та трусах", "українські військові обстрілюють лише школи та церкви в Донбасі", "пілот, який збив малазійський 'Боінг', вчинив самогубство" тощо. Ці висловлювання не є новими і вже стали звичними для різних медіа, таких як "Лайф Ньюз" чи "Раша Тудей".
Після перемоги над українцями 1919 року поляки у Львові знищують близько сотні мирних невинних євреїв, які під час Листопадового Чину симпатизували українцям. Ллойд Джордж називає ці звірства "польською ксенофобією і антисемітизмом". Доживи британський прем'єр до наших часів і приїдь з візитом до Польщі, згідно з новими законами цієї країни потрапив би бідака за ґрати.
Та видається, що "дружба народів" між українцями й поляками у XXI столітті усе ж неминуча. Бо, як ми вже знаємо, ця дружба існує винятково, як "дружба проти когось", і неважко здогадатися, що цей "хтось" - Росія. Не вистоїмо у цій боротьбі разом, Росія знищить нас поодинці, так що на теплу й щиру дружбу з поляками, так само, як і вони з нами, ми всі просто приречені.
Існує прекрасна формула примирення: "Прощаємо і просимо прощення". Вибачення не зменшує нашої гідності. Можна вибачитися за Хмельницького, за гайдамацьке "Лях, жид і собака - всі ми віримо в одне", і за Волинь. Вибачення, безумовно, важливе, можливо, навіть варто вклонитися до землі, але нехай усі пам'ятають про силу опору нашого народу на рідній землі, опору проти тих, хто прийшов сюди здалеку з "Ogniem i mieczem".
Дехто може знайти це важким для сприйняття, але активізація обговорення в польському суспільстві стосовно минулих "злочинів" українців проти їхніх ворогів, а також сучасні аналогії між Хмельницьким і Гітлером, насправді можуть стати корисними для розвитку наших відносин. Це має значний підтекст, який спрямований на поляків, що надмірно акцентують увагу на цих історичних подіях. Так, ті часи були жахливими та жорстокими, але якщо ви прагнете уникнути повторення Хмельниччини, Гайдамаччини чи Волині, то варто утриматися від втручання на територію іншого народу. Тільки тоді можливо досягти гармонії та миру.
Обкладинка була розроблена за допомогою штучного інтелекту.
#Євреї #Друга Польська Республіка #Адольф Гітлер #Україна #Росія #Українці #Львів #Російська мова #Польська мова #Політична партія #Європейський Союз #Поляки #Антиукраїнські настрої #Ресторан #Юрист #Волинь #Степан Бандера #Українська повстанська армія #Мілітаризм #Велика Британія #Слав #Хмельницьке повстання #Злочинність #Стрільці #Богдан Хмельницький #Президент (державна посада) #Ходімо #Пояснення #Листопадовий чин #Жид
