Яке для вас значення має Леся Українка? Ми називаємо її найбільшою письменницею. У чому масштабність Лесі Українки для вас?
Літературознавиця Богдана Романцова, Фото: culturalproject.org
Леся Українка є для мене надзвичайно важливою постаттю. Кожен має свої улюблені книги для душі, те, що англійці називають comfort reading. Для мене такими текстами стали листи Лесі Українки. Можливо, це звучить незвично, проте це справжня реальність. У найскладніші моменти я знову і знову заглиблююся у її повне листування, видане "Коморою". Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, хтось поринав у нон-фікшн, інші шукали новини, а я читала листи, адресовані подругам Лесі Українки.
Які аспекти можна виявити у кореспонденції Лесі, щоб оцінити її велич і вплив?
Там є безліч цікавих аспектів. По-перше, я знаходжу там підтримку. Леся Українка жила в складні часи і багато писала про імперію. Варто відзначити, що в цьому виданні можна побачити, які частини були вирізані в радянську епоху; це дає можливість зрозуміти, які саме фрагменти підлягали цензурі. Це історія про те, що важкі періоди минають, але залишають по собі потужні тексти – це основа всього. Окрім того, Леся виявляє велику людяність. Я спостерігаю, як формується спільнота розумних і сильних жінок. Хотілося б, щоб у моєму житті також були такі жінки, з якими можна йти пліч-о-пліч і долати труднощі. І, зрештою, Леся Українка володіла чудовим почуттям гумору, про яке ми іноді забуваємо.
Коли я задумалася про Лесю, яку ми не дуже знаємо, з'явилася думка, що кожне нове покоління сприймає її по-своєму. Наприклад, у моєму поколінні вважали, що Леся була марксисткою, другом робітничого класу, хворою дівчиною, страждальницею, а також дівчиною з грабельками. Моя мама згадувала, що в 1971 році, коли святкували століття з дня народження Лесі Українки, радянська влада організувала це свято з великою помпою. Це було частиною контрпропаганди проти буржуазних уявлень про Лесю Українку. Чому, на вашу думку, радянська влада так активно намагалася використовувати Лесю у своїх інтересах? Адже після більшовицької революції вони могли б просто викреслити її з української літератури. Чи це було б можливим?
Літературознавиця Богдана Романцова, зображення: www.facebook.com/litosvita
Так, вони дійсно підходили до цього серйозно. Коли Леся Українка відійшла у вічність, вони випустили оголошення, що померла Леся Українка — видатна подруга робітників та авторка натхненних творів, які продовжать надихати нас на працю. Це звучить досить кумедно, на мій погляд. Леся Українка була настільки значущою і помітною, що її не можна було ігнорувати. Я вважаю, що радянська влада усвідомила це під час її похорону. Тоді відбулася грандіозна процесія, коли перекривали трамвайні колії, і без перебільшення десятки тисяч людей прийшли віддати останню шану найбільшій поетесі свого часу.
На мою думку, в той момент радянська влада усвідомила, що Тараса Шевченка не можна обійти, адже він був частиною великої трійки української літератури. Проте, щоб адаптувати його постать, совєти почали говорити про нібито марксистські ідеї. Це, звісно, було неправдою, оскільки Леся Українка в своїх листах не раз зазначала, що не поділяє марксистських поглядів. Крім того, вони намагалися приписати їй соціалістичні ідеї, стверджуючи, що вона походила з родини збіднілих поміщиків, що також не відповідало дійсності. Так, влада маніпулювала фактами і намагалася створити міф навколо її творчості, в той час як роботи, які не вписувалися в їхню ідеологію, як-от "Бояриня", просто замовчували. Ця п'єса залишалася під забороною понад сто років, і була опублікована лише в 80-х роках.
Це сталося наприкінці 1889 року. Згадаю, як ми вперше ознайомилися з "Бояриня", і це справді стало для нас справжнім відкриттям. Далі почалися 90-ті роки, які принесли новий погляд на постать Лесі. Вона стала з’являтися на банкнотах, її ім’я з’являлося в жовтій пресі, обговорювалися її стосунки з Ольгою Кобилянською та можливі лесбійські мотиви в її листах. І тепер ми бачимо зовсім іншу Лесю — її нещасливе кохання та інші аспекти її життя. Які у вас думки стосовно цього нового образу?
Якийсь такий маятник хитнувся в інший бік. Спочатку вона була геть забронзовіла, як на пам'ятнику - висока жінка, яка вболіває всім серцем за працівників Радянського Союзу. А тепер це жінка, яку ми можемо розглядати під мікроскопом і шукати там якісь її умовно хтиві погляди. Однак це, звісно, не так. Це чергове перекручування, і на це працювали конкретні пропагандисти. Ми всі знаємо їхні імена.
Мені здається, що ідея про лесбійську фантазію - це дуже хитка і не дуже доказова історія, тому що в принципі мода спілкування Лесі Українки і Ольги Кобилянської цілком вписується у взаємодію жінок того періоду. Мені подобається у вікторіанській літературі, що там часто жінки опиняються в одному ліжку, і це не сприймається як щось дивне, бо просто вони можуть так проводити час. Це взагалі ніким не розглядалося як щось серйозне. Вони можуть просто там читати, наприклад.
У цьому тексті йдеться про Лесю Українку та Ольгу Кобилянську. Ми можемо розмірковувати, аналізувати. Чи справді таке сталося, чи ні – це залишається невідомим. І, власне, чи є це суттєвим? Їхня дружба була надзвичайно делікатною і тонкою, але найголовніше – це взаємодія двох талановитих жінок. Тоді жінки-мистки об'єднувалися, формувалися жіночі кола, а також вийшов перший український феміністичний альманах "Перший вінок", створений Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою. Це мало велике значення. Мені здається, що Леся знайшла в Ользі справжню союзницю.
Отже, ця манера взаємодії, коли говорять "а хтось, я вважаю про когось", у той період була цілком звичною та природною формою комунікації?
Цілком природна. Наприклад, вона з ніжністю спілкується з Ізидорою, своєю сестрою, а також з іншими близькими. З мамою ж її листи набувають зовсім іншого тону, адже між ними існує інша динаміка. Це відчувається, і видно дисбаланс влади в їхніх стосунках. Проте до своїх подруг вона звертається з великою чутливістю.
Частина біографії Лесі Українки, що стосується 90-х та 2000-х років, зосереджена на її стосунках із матір'ю. Існує чимало розмов про те, що Леся стала небажаною дитиною. Олена Пчілка навіть вирушила у відпустку одразу після пологів, адже важко переносила цей етап свого життя. Які ваші думки щодо взаємин між Лесею Українкою та Оленою Пчілкою?
Бути донькою Олени Пчілки — це, безумовно, складна роль, адже на тебе накладається чимало очікувань. Я помітила, що ставлення до Михайла, старшого брата, було зовсім іншим, ніж до Лесі. Ця, як тепер кажуть, післяпологова депресія вплинула на Олену, адже батько активно займався вихованням доньки, фактично взявши на себе роль мами. Це також можна розглядати як частину феміністичної наративи. Я з цікавістю перечитала кореспонденцію Лесі з Оленою Пчілкою, і помітила, що Леся була дуже обережною у своїх висловлюваннях. Наприклад, вона часто виправдовується, пишучи: "Мамо, вибач, монолог Іфігенії вийшов, можливо, занадто довгим. Я усвідомлюю, що це, напевно, не найкращий варіант". Йдеться про "Іфігенію в Тавриді". Подібних моментів чимало, і в них відчувається її побоювання зачепити почуття матері.
Твори Лесі Українки часто мають жіночий голос. Чи звертали ви увагу на те, як у них відображаються діалоги з матір'ю?
Так, я відчуваю цю спадкоємність і в "Касандрі". Головна героїня, яка з'являється на світ, має брата на ім'я Гелен. Вона є носієм нових ідей, але ніхто з оточуючих – ані старше покоління, ані батьки, ані інші люди – не вірить їй. В її поведінці відчувається, що вона завжди була на межі, на маргінесах. Мені здається, що в її "Лісовій пісні" також можна знайти конфлікт із старшими поколіннями та відхід від народницьких традицій XIX століття у бік сучасних європейських течій. Хоча це, безумовно, автобіографічні образи, Леся Українка ніколи не дозволяла собі прямих натяків. Вона завжди зберігала свою гідність і авторитет.
Дозвольте мені звернутися до цього міфу: Леся — марксистка, Леся — лесбійка, Леся — небажана дитина. Чи пам’ятаєте ви момент, коли Леся стала частиною нашої ідентичності? Коли відбулося те, що можна назвати визнанням національного генія? Що це означало для вас?
У мене є кілька подібних переживань. Як літературознавиця, я згадую момент, коли ознайомилася з "Notre Dame d'Ukraine" Оксани Забужко і відкрила для себе абсолютно новий, глибокий образ Лесі Українки. Я зрозуміла, як можна детально аналізувати її твори. Це призвело до зникнення відчуття недоторканності текстів. Вони перестали сприйматися як священні писання, і в результаті стали для мене ще більш жвавими та актуальними.
Наступним важливим моментом стала Революція гідності. У ті дні, коли ми з плакатами були на вулицях, Леся Українка здавалася такою, ніби була з нами. Це був справжній момент присутності народу. Мені здається, що це дуже символічно, адже під час найзначніших протестів в моїй пам'яті поруч із нами опинилися саме літератори. На стінах з'явилися портрети Івана Франка, Тараса Шевченка та Лесі Українки. Мої друзі з Могилянки тримали плакати з цитатами Мішеля Фуко. Це була інтелектуальна спільнота, яка, хоч і вже відійшла в небуття, все ще залишалася з нами. Ми сприймали їх як наших союзників.
Від Віри Агеєвої я дізналася, що в той час Леся Українка не мала статусу найвидатнішої письменниці. Цікаво, що навіть у її сім'ї мати вважала її менш талановитою, порівнюючи з її старшим братом Михайлом. Виявляється, що на почесному місці письменниці №1 була Чайка Дніпрова, а не Леся. Як же так сталося?
Це дійсно вражаюче. На мою думку, важливим фактором є те, що Леся практично не проживала в Україні. Ми звикли сприймати її як виключно українську авторку, але не слід забувати, що значну частину свого життя вона провела за кордоном. Це були Грузія, Італія, Єгипет – переважно теплі країни, куди вона змушена була виїжджати через проблеми зі здоров'ям. Леся підтримувала зв'язки з культурним середовищем, в основному, через листи, тому її епістолярна спадщина така багатогранна і значна.
Леся Українка значно вирізнялася з-поміж своїх contemporaries, адже вона активно займалася неоромантизмом, а згодом і модернізмом. Її творчість була досить оригінальною для того часу. Вона мала свій власний гурток, спочатку названий "Плеяда", в який входили молоді митці, яких вона називала європеїстами, адже вони вивчали європейські мови та ознайомлювалися з літературною спадщиною Європи. Згодом це коло розширилося й включало таких особистостей, як Ольга Кобилянська. Крім того, її близькою подругою була Людмила Старицька-Черняхівська. Проте, незважаючи на підтримку оточення, драми Лесі були досить складними для сприйняття, і їх завжди потрібно було ретельно інтерпретувати.
У Лесі часто питали, а чому ти пишеш не на українські теми? Навіщо тобі античка, юдейська історія чи якісь давні тексти? Чому "Дон Жуан"? Чому "Касандра"? Чому ти не пишеш про життя українських селян? А вона таким чином насправді вписувала нашу літературу у загальний контекст. Вона робила її частиною європейської літератури.
Геннадій Хрукевич казав щодо Лесі Українки: "Для чого писати про Трою, якщо можна писати про Україну".
А вона казала: "Навіщо стільки писати про черевички коханої". Вона його дуже добре тролила.
Мене вражає, як у п'єсі "Оргія" могли не усвідомлювати, що мова йде про Україну. Чому не було зрозуміло, що античні мотиви, на які вона спирається, можна інтерпретувати через українську призму? Цей аспект чомусь залишався поза увагою.
Той самий прийом втаємничення через інші сюжети потім використовували неокласики, тому Микола Зеров дуже орієнтувався на Лесю Українку в цьому.
Будь ласка, поясніть, що таке "Плеяда"? Яким було оточення в цей період?
"Плеяда" - це середовище молодих людей від 17 до 20 років. Почалося все з того, що вони вирішили перекладати насамперед європейську літературу. Там була Леся Українка, Максим Сливинський, Людмила Старицька-Черняхівська. Потім на різних літературних зустрічах вони понабирали собі ще людей і взялися за таку буквально місійну історію перекласти весь основний канон європейської літератури. У 17-18 років я, наприклад, про це не думала. А от ці люди хотіли зробити спадщину доступною.
Це, нагадаю, період Емського указу, коли переклад українською мовою, особливо складних творів, був під забороною. Говорити українською дозволялося лише в сільській місцевості, а от займатися перекладами чи публікацією наукових матеріалів вважалося недопустимим. Проте, незважаючи на ці обмеження, люди намагалися знайти способи обійти їх. Наприклад, вони планували надрукувати тексти російськими літерами, сподіваючись, що цензори це пропустять. Це була спроба, але врешті-решт все одно все було заборонено. Історія про те, як група людей протягом 19 років разом працює над перекладом величезних текстів, справляє на мене величезне враження.
Чи я вірно зрозумів, що це було надруковано в Льві в, а потім нелегально транспортувалося?
Отже, існували випадки, коли дівчата ховали українські книжки у своїх зачісках або капелюшках. Переважно цими сміливими діячами були жінки. Це можна було б охарактеризувати як справжню історію контрабанди.
Для мене дивовижним є те, як в провінції Російської імперії народжується така дитина, яка не маючи офіційної освіти, вивчила всі ці мови. Яким чином сформувалося? Хто це формував у ній?
Це, в першу чергу, стосувалося оточення — тих п’яти україномовних родин, що мешкали в Києві. Після цього Леся переїхала до Колодяжного, і почалися утиски. Вона ділилася спогадами, як ходили чутки про наявність україномовних дітей у місті. Пізніше Леся жартувала: "Якби я знала, що це стане темою обговорень, я б вигадала щось цікавіше і смішніше".
Також слід зазначити вплив дядька Михайла Драгоманова, який змушений виїхати до Софії через страх перед переслідуванням. Його звільняють з університету, і він усвідомлює, що існує ймовірність, що його можуть відправити у заслання.
При цьому в Емському указі він був прописаний ніби якимось окремим підпунктом.
Це також родинне оточення Лисенків, яке стало основою для цієї чудової мистецької історії. Звичайно, Лесю не віддали до школи чи гімназії. Це була принципова позиція Олени Пчілки, яка прагнула уникнути російського впливу на дітей і намагалася максимально зберегти їх вдома. Освіта відбувалася в домашніх умовах, і до процесу залучали різних репетиторів. Батько, наприклад, навчав її точним наукам. Тож, коли ми вважаємо, що Леся опанувала лише гуманітарні дисципліни, це не зовсім вірно. Мати також брала участь у навчанні. Таким чином, діти постійно перебували в атмосфері навчання. Коли ж не було уроків, вони брали участь у музичних чи літературних конкурсах. Це створювало надзвичайно сприятливе мистецьке середовище, яке вплинуло на їхній розвиток.
Проте, за словами, батько спілкувався російською. А на якій мові спілкувалася сама Леся?
Олена Пчілка відчувала значне неприязнь до свого чоловіка через його використання російської мови. Щоб урівноважити ситуацію, він час від часу додавав українські слова, зазвичай у зверненнях. Олена була категорично прихильницею української мови. Леся, з іншого боку, вільно спілкувалася обома мовами, а також володіла безліччю інших: німецькою, французькою, польською та італійською. Вона легко переходила з однієї мови на іншу. На мою думку, в її листах можна вловити сліди літератури, яку вона читає. Це лише моя теорія, яка не має підтвердження. Іноді в її листах з’являються італійські слова, що може свідчити про те, що вона ознайомлюється з творчістю італійських авторів. Так само трапляються німецькі або французькі вирази. Для неї мовна змішування є абсолютно природним явищем.
Олена Пчілка не хотіла, щоб діти навчалися і розвивалися у цій проросійській культурі. Я раджу прочитати її новелу "Артишоки", де вона розповідає про збіднілу українську шляхту, яка шукає для своєї дочки чоловіка. Вони знаходять москаля, купця, який не знає, що таке артишоки, але який знає, що таке "парєная рєпа". Леся не залишила нам таких свідчень в текстах, але в листах, очевидно, є її ставлення до російської культури і літератури. Чи ви можете розповісти про це?
Олена Пчілка проявляла ще більшу радикальність у своїх висловлюваннях. Навіть Марка Вовчка не оминула її критика: "Що може нам розповісти ця кацапка?", — стверджувала вона. Леся Українка, у свою чергу, також не цуралася різких висловлювань. Описуючи росіян за кордоном, вона зауважувала: "Ці кацапи, які вважають, що їхню собачу мову ніхто не розуміє, розмовляють між собою так, що це просто непристойно". Було навіть кумедно, коли вона натрапила на російський корабель у порту Італії і почула, як матроси спілкуються між собою. Вона висловила свій сором: "Це наші громадяни, але не співвітчизники". Хоча вони формально належать до однієї великої імперії, Леся не відчуває з ними спільності. Це контраст було досить відчутним. Як цікаву деталь, варто зазначити, що пізніше радянська влада вирізала всі ці фрагменти.
Також Леся активно критикувала Достоєвського, вона казала, що це взагалі крайня якась кацапщина. Так самого Льва Толстого. У неї було абсолютно здорове ставлення до імперської літератури, вона дуже чітко підмічала ці маркери. Мені здається, у своїх текстах вона теж постійно підіймає постколоніальну історію. Вона дуже співчуває народам, які вищі за культурою, однак поневолені у військовий спосіб, їй це завжди болить.
Отже, Касандра є дочкою царя, що зазнав поразки. Це можна розглядати як спосіб надати голос тим, хто був поневолений або підкорений.
До речі, вона також створила свою версію історії, щоб змінити акцент. Їй було дуже боляче, що Російська імперія завжди акцентує увагу на постаті Богдана Хмельницького та на темі об'єднання братніх народів. Тому вона вирішила зібрати власну історію, базуючись на розмовах з Драгомановим, щоб подати альтернативну перспективу.
Наскільки я розумію, зустрічі між ними та Драгомановим були не надто частими, але більшість їхніх розмов зафіксовано у листах. Крім того, я вражений тим, що можна знайти в її переписці з Агатангелом Кримським – видатним сходознавцем, інтелектуалом та поліглотом. Це свідчить про те, що Леся постійно черпає знання від нього.
Здається, що певні аспекти нашого життя стали нам дуже знайомими, зокрема артишоки та "парена ріпа". Сьогодні це здається очевидним, але в ті часи, коли ми були частиною імперії, українці лише могли мріяти про свою країну та її культурну ідентичність. Тоді багато хто вважав, що це було справжнє пророцтво.
Абсолютно. І показово, що всі вони потім увійшли до складу УНР. Хтось був послом, хтось був заступником міністра. Та ж сама Старицька-Черняхівська входила в уряд, і, до речі, потім загинула по дорозі на заслання. Дуже багатьох репресували. Чоловік Лесі був в уряді. Тобто все це середовище, яке довгий час трималося за культуру, ще й тому, що у нас не було своєї державності. Тобто культура великою мірою мала підміняти цю політичну роль, політичну державність. І треба було зберегти українськість в усі способи, тому культура така важлива.
Однак при цьому Леся Українка, яка називала себе свідомою українкою, ніколи не ставилася з погордою до інших народів, наприклад, східних. Вона ніколи з погордою не писала про Крим. Вона завжди намагалася з'ясувати у місцевих, як у них тут все облаштовано. У неї ніколи не було такої імперської позиції, вона була їй дуже чужа.
Я також прагну згадати про матір, розглядаючи її через призму віри, Лесі та релігійних аспектів. Вона разом із своїм партнером Климентом Квіткою прожила без офіційного укладення шлюбу.
Перші п'ять років вони жили без шлюбу. Мама постійно Лесі писала відчайдушні листи, що треба жениться нормально, треба повінчатися, це ж головне. Леся не могла зрозуміти, навіщо це. Але Пчілка продовжувала, мовляв, всі так роблять. І нарешті, напевно, вона так втомилася, або вже й сама на це плюнула, що вони повінчалися в районі Деміївської і поїхали звідти на трамваї удвох. Нікого не було на весілля. Тобто це була свідома позиція. Вона не хотіла бути дотичною до всіх цих великих церковних таїнств, таких пафосних, коли весілля і 500 тисяч людей. Для неї це була дуже приватна справа.
Коли Леся вирушила від матері до Сергія Мержинського, свого першого великого кохання, який страждав від туберкульозу, її мама намагалася завадити цій подорожі. Вона вважала, що для молодої дівчини 19-20 років неприпустимо їхати до малознайомого чоловіка і проводити з ним час. Леся ж постійно порушувала ці соціальні норми, і це стосувалося не лише звичаїв, а й релігії. Здається, їй не подобалася догматичність церкви. Це можна помітити в "Боярині", де все відбувається за правилами: кожен крок чітко регламентований, і будь-яке відхилення вже вважається забороненим. У неї були дуже особисті стосунки з Богом, через що вона ніколи не була консервативною. І це відчувається і в ранньохристиянських драмах, таких як "Катакомби" та "На полі крові". Її християнське походження постійно ставило її під сумнів.
Схоже, що її сестра Ольга також не прагнула до вінчання. Це було зумовлено тією думкою, що жінка має підкорятися чоловікові.
Таким чином, вони займали досить чітку позицію. Варто зазначити, що Ольга була однією з перших, хто написав біографію Лесі, на яку ми можемо покладатися.
У Лесі було своє унікальне сприйняття кохання, вона вважала його чимось ірраціональним. Мене завжди вражала глибина її почуттів до Сергія Мержинського, білоруса, якого вона любила до безтями, навіть вирушивши до Мінська в останні миті його життя. На мою думку, він не виглядає привабливим чоловіком. Кажуть, що колись він був гарним, але я цього не можу знайти на його фотографіях. Проте це не є найважливішим. Зрозумівши, що Леся його палко любить, він, вже перед смертю, диктує їй листа іншій жінці, Вірі Крижанівській. Я постійно задаю собі питання, як Леся Українка могла закохатися в людину, яка, на мій погляд, не заслуговує на це, адже порядна людина не могла б так чинити. Яка ваша думка з цього приводу? Чи замислювалися ви над цим?
Так, я думала про це. Мені здається, у Лесі є такий типаж чоловіків - з гарною бородою. Я думаю, що красива борода для неї важить. Ламберсексуал - ось типаж Лесі Українки. Це привабливі чоловіки. До речі, Мержинський дуже переживав навіть на смертному одрі, як він буде виглядати, коли з ним будуть прощатися. Він казав: "Лесю, ти прикрий мене гарно вуаллю, ти прикрась мене квітами, щоб я був гарним, коли вмиратиму". Він дуже переживав за такі речі, тобто він стежив за своїм іміджем, який справляє.
Для Лесі, на мою думку, ця історія носить яскраво романтизований характер. Вона захоплювалася Гайне, була фанаткою Новаліса і всієї німецької романтичної традиції. Її любов до недосяжного, віддаленого чоловіка, бажано ще й такого, що помирає, створює певний міф, який ми прагнемо втілити. Тож, можливо, саме через це вона написала свою "Одержиму". Це була частково юнацька, міфологізована історія для неї. Можливо, їй подобалось закохуватись у таких людей. Не так важливо, ким був цей чоловік, як сама ідея великої любові-самопожертви, про яку вона часто згадує, була їй дуже близька. Іноді вона закохувалась у чоловіків, які здавалося, були дещо недоступними. Наприклад, Нестор, який згодом одружується з заможною жінкою, і про що вона з іронією писала у своїх листах. На мою думку, єдині справжні здорові стосунки у неї були з чоловіком, де кохання, повага і захоплення були взаємними. А до цього були лише романтичні поривання.
Леся одружилася з Климентом Квіткою, коли їй вже було десь біля 30 років, тобто вона вже була зріла людина. Тут я хочу запитати вас про Лесю Українку як меценатку, про те, як вона фінансувала фольклорні експедиції на Наддніпрянщину.
Так, це були експедиції Філарета Колесси, де збирали пісні. До речі, Леся цього не афішувала, вона не казала публічно, що вона є меценаткою таких проєктів. Здається, це від батька пішла традиція тихого меценатства: підтримувати, але при цьому не бундючитися цим. Її батько дуже багатьох підтримував митців. Леся взагалі дуже багато уваги приділяла збиранню народних пісень. Це теж дуже символічна штука, бо на цьому можна вибудовувати свою ідентичність, шукати коріння культури. Чому в німецькій літературі цим збиранням фольклорних коштовностей займаються, наприклад, романтики в часи постання національної держави? Тому що важливо вивести своє коріння звідкись. Мені здається, для Лесі теж була така інтенсія - вивести коріння, показати тяглість культури, що ми не вчора тут народилися, а що це велика традиція. Це неоромантична історія.
Вона фінансувала ці експедиції, і, здається, є запис з її голосом, де вона виконує одну з цих пісень. Запис звучить досить невиразно. Я чула його під час виставки, присвяченої Лесі Українці, і кажуть, що це її голос. Проте ми не маємо точних підтверджень. Існує думка, що вона навмисно пошкоджувала ці записи, оскільки була незадоволена своїм звучанням.
Чоловік Лесі, Климент Квітка, не покинув країну, як багато його contemporaries, і в результаті опинився в Москві. Чи знаєте ви, чому це сталося та які обставини призвели до такого рішення?
Він брав участь в УНР, був частиною уряду, мав досить високу посаду. Оскільки він був юристом, то займався цими документаціями, однак не склалося. Там були якісь історії, здається, з допитами і всім іншим, як з усіма. Чому він не емігрував? Важко насправді пояснити. Він багато говорив про Лесю і далі, але не виїхав. Шкода.
Я хотіла запитати про цей феномен такого нерозуміння масштабу Лесі Українки. Наприклад, те, що 14-титомник був виданий лише у 2021 році, до її 150-річчя. Існує Інститут літератури, існує держава, яка в принципі повинна була розуміти значення поетеси. І виходить, що поки Леся була потрібна радянській владі, як прапор марксизму чи друга робітників, її дуже вшановували і багато видавали. А потім за 30 років незалежності так і не видали її повне зібрання творів. Як таке могло статися?
Так, це справді сумна оповідь. Можливо, шкільна програма не заохочувала учнів до глибшого знайомства з творчістю Лесі Українки. Я пам’ятаю, як вийшло перше видання "Перун", яке містило її драматичні твори; тоді почали з'являтися перші ознаки зацікавленості до її творчості. Потім Волинський університет деякий час працював над створенням зібрання творів та займався текстологічними дослідженнями. Однак цей процес йшов досить повільно, поки не з’явилася ініціатива кількох видавців та фінансування. Це був спільний проект Волинського університету, видавництва "Смолоскип" та Інституту літератури, і в результаті за кілька років їм вдалося завершити цю роботу.
З загального погляду, ситуація на книжковому ринку була досить складною. Знайти фінансування для літератури виявлялося справжньою проблемою. Держава не проявляла значного інтересу до підтримки літератури, віддаючи перевагу лише серіалам. Це звучить дивно, але їм здавалося, що твори Лесі Українки не мають такої ж цінності, як популярні телевізійні проекти. Нині ж Леся стала комерційно успішним брендом. Всі охоче купують футболки з її зображенням. Але ще якихось десять років тому я добре пам’ятаю, що про Лесю говорило лише невелике коло людей.
Оксана Забужко дала дуже точне визначення про те, що Леся Українка видала українцям паспорт, що вони європейці. Як ви це розумієте? У чому цей паспорт?
Графіті, створене французьким митцем Крістіаном Гуемі, який працює під псевдонімом C215, з портретом Лесі Українки, прикрашає один із житлових будинків, знищених російською армією в Бородянці. Фото: Getty Images.
Так, вона дійсно інтегрувала нас у європейський контекст на всіх рівнях. Це відчуття безперервної взаємодії є надзвичайно важливим для Європи та західної культури загалом. Ми не просто знаходимося десь на периферії, незрозумілі та ізольовані, а є невід'ємною частиною цієї культури, де відбувається постійний обмін ідей і впливів. Леся Українка сприяла цьому в багатьох аспектах – через свої переклади, інтерпретацію архетипів європейської літератури, а також завдяки тому, що про неї почали говорити та писати. Вона стала каталізатором для продовження літературних традицій. Її голосно проголошене усвідомлення того, що ми є частиною Європи, підкреслює важливість нашої участі в європейській літературі та культурі. Мені справді важко уявити, що таку величезну справу змогла здійснити лише одна жінка за 42 роки.
Я згадала чудову статтю Шевельова про Лесю Українку, в якій він зазначає, що її особливість полягає в тому, що в її драмах вона розкриває ідеї, які перетворюються на пристрасті. Це дійсно значний внесок у літературу. Мене цікавить, чи є її твори перекладені, яким чином вони були адаптовані, і чи можемо ми представити їх світові? Яка якість цих перекладів? Чи можливо знайти її книги на полицях європейських чи американських книгарень?
#Грузія (країна) #Німеччина #Європа #Німецька мова #Україна #Сполучене Королівство #Радянський Союз #Жовтнева революція #Єгипет #Українці #Львів #Російська мова #Історія #Москва #Крим #Російська імперія #Українська мова #Постер #Італія #Паспорт #Трамвай #Українська література #Література #Літературознавство #Михайло Драгоманов #Оксана Забужко #Міф. #Українська Народна Республіка #Революція Гідності #Дніпро Україна #Іван Франко #Тарас Шевченко #Французька мова #Леся Українка #Західний світ #Карл Маркс #Фемінізм #Мінськ #Софія #Бородян #Київ #Лесбіянство #Олена Пчілка #Ольга Кобилянська #Марксизм #Поміщик #Лісова пісня #Бояриня (поема) #Мержинський Сергій Костянтинович #Климент Квітка #Микола Зеров #Мішель Фуко #Дон Жуане. #Нестор-літописець #Філарет Колесса #Агатангел Кримський #Федір Достоєвський #Марко Вовчок #Новаліс #Богдан Хмельницький
