У вересні 2021 року Верховна Рада України ухвалила суперечливий закон "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні" [1]. Потім, 14 квітня 2026 року, Президент Володимир Зеленський підписав Закон №2037-ІХ, що вносить зміни до статті 161 Кримінального кодексу України, щоб реалізувати положення цього закону [2]. Цей закон вводить кримінальну відповідальність за прояви антисемітизму. Не будемо повторно наголошувати на тому, що цей закон грубо порушує Конституцію України (зокрема, статті 8, 21, 24), а також обговорювати його необґрунтовану жорсткість, що передбачає покарання від 5 до 8 років ув'язнення, яке можна порівняти з покаранням за ненавмисне вбивство (стаття 119 КК передбачає покарання у вигляді обмеження волі на 3-5 років або позбавлення волі на той же термін) та навмисне вбивство (стаття 115 КК України передбачає суворе покарання: від 7 до 15 років позбавлення волі). Зосередимося на кількох важливих аспектах: "радянський" підхід; надто загальні формулювання, які можуть призвести до кримінальної відповідальності практично будь-кого, включаючи науковців; а також на загрозу, яку це становить для всіх вірних християнських конфесій в Україні.
І. Проблематичність визначення терміна "антисемітизм" та ризики його застосування в правовій сфері
У першій статті згаданого закону термін "антисемітизм" визначається наступним чином: "Антисемітизм - це специфічне сприйняття євреїв, яке проявляється у ненависті до них. Як риторичні, так і фізичні прояви антисемітизму можуть бути спрямовані як на євреїв, так і на неєвреїв, а також на їхню власність, установи та релігійні об'єкти єврейської громади". Очевидно, що термін "антисемітизм" стосується ставлення до єврейського народу. Проте, його використання може бути оманливим: адже семіти складають широку групу народів, до якої входять араби, палестинці, мальтійці, ассирійці, ліванці, а також ефіопські народи, такі як амхара, тігре та тиграї, не кажучи вже про берберські народи. Ізраїльтяни - це лише одна з груп семітського походження, і їх частка не перевищує 5% від загальної кількості семітів. Використання терміна "антисеміт", що звужує його до поняття "єврейський", може викликати певне непорозуміння. Якщо сприймати це визначення буквально, то ми б мали говорити про негативне ставлення до досить великої групи народів.
Чому сьогодні термін "антисеміт" застосовується виключно як визначення нетолерантності до євреїв?
Насправді, це явище можна пояснити тривалою історією розвитку європейського ставлення до євреїв, в якій термін "євреї" протягом значного часу ототожнювався з поняттям "семіти". Однак саме це ототожнення несе в собі відбитки орієнталізму та європейського колоніалізму, а також певну зверхність, що яскраво проілюстровано у працях багатьох західних критиків орієнталізму, зокрема, Едварда Саїда.
Якщо ми звернемося до історичних фактів переслідування євреїв, зокрема описаних і єврейськими дослідниками, то зауважимо, що можна провести певний вододіл між домодерною і модерною добою.
У домодерну епоху основною причиною переслідувань виступала релігія, зокрема юдаїзм, що призвело до виникнення явища, відомого як "антиюдаїзм". Звісно, існували й інші фактори, які спровокували погроми і заслуговують на засудження: побутова ксенофобія, економічна конкуренція, політичні маніпуляції та інші. Проте, головним маркером відмінності залишалася релігійна приналежність. Важливо зазначити, що для єврейського народу та його історії мовна і культурна ідентичність тісно переплітається з релігійною складовою.
У XVIII - XIX ст. починається процес секуляризації єврейського населення, пов'язане, зокрема, із "єврейським Просвітництвом - Гаскалою". Цей рух був асиміляціоністським, тобто виступав за асиміляцію євреїв у середовищі народів, де вони мешкають, але секуляризація під гаслом Просвітництва природним чином відкрила двері модерній національній свідомості, що поступово стало набувати сили в єврейських громадах. В другій половині ХІХ ст., зокрема на території Німеччини, з'явилися світські політичні та економічні єврейські організації, для яких релігійний фактор не був основний. Тобто, досить багато членів цих організацій загалом були атеїстами або агностиками, але не поривали своїх зв'язків з єврейством. Ба більше, з точки зору юдаїзму, ці люди продовжували вважатися саме євреями. Надалі, цей світський (націоналістичний) по своїй сутності рух організувався в сіонізм - цілком "нормальний" європейський націоналізм в стилі епохи націєтворення. Таку реструктуризацію єврейства одним з перших зауважив німецький журналіст Вільгельм Марр (Wilhelm Marr), який першим застосував термін "антисемітизм" у своїй книзі "Перемога єврейства над германізмом" (Der Sieg des Judenthums über das Germanenthum) [3], яка побачила світ у 1879 році. Це збігається і з популярним тоді в політичній публіцистиці протиставленням "арійського" та "семітського" начал.
Новостворений термін "антисемітизм" дозволяв вивести протистояння між євреями та іншими народами з суто релігійної площини до секулярно-національної, підтримуючи кілька важливих для єврейської нації наративів. Щоб їх висвітлити, окреслимо деякі загальні напрямки цього поняття:
Цей термін відображає принципи юдаїзму, згідно з якими євреї вважаються вибраним народом, не маючи близьких родинних зв'язків з іншими народами. Таким чином, термін "семіти" стосується лише євреїв, у той час як інші семітські народи, які дотримуються інших вірувань, вважаються абсолютно чужими.
Будь-яка форма критики на адресу єврейських організацій, як політичних, так і економічних, навіть якщо вона була обґрунтованою та логічною, часто сприймалася як напад на єврейський народ.
Таким чином, враховуючи загальність терміна "антисемітизм" та його невідповідність реаліям сучасної етнографії, значна кількість сучасних дослідників висловлює критику щодо цього поняття і пропонує звернутися до більш точного визначення ксенофобії. Це також підтверджується статтею 161 Кримінального кодексу України, яка чітко зазначає відповідальність за "порушення рівноправності громадян на основі їх расової, національної, територіальної належності, релігійних поглядів, інвалідності тощо", не виділяючи жодні конкретні національності чи релігійні групи.
Тепер звернемо увагу на статтю 2 вказаного раніше закону №1770-IX, яка містить приклади "основних проявів антисемітизму".
У даній статті закону ми звертаємо увагу на кілька аспектів, які розглянемо по черзі:
1) "висловлення неправдивих відомостей, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження";
Термін "неправдиві відомості" у контексті українських політичних реалій, як показує практика, може мати надзвичайно широкий і маніпулятивний зміст. Наприклад, цікаво розглянути, як певні факти можуть бути інтерпретовані в рамках цього закону за допомогою наступних прикладів.
Відомий чернігівський автор і журналіст Василь Чепурний на своїй сторінці у Facebook ділиться спогадами: "Згадую часи, коли ми працювали в "Сіверщині" і були єдиними в Україні, хто писав про повстанського отамана Галаку та катів НКВД, таких як Говзман. В єврейській газеті "Тхія" іноді з'являлися статті Семена Бєльмана, тодішнього голови єврейської громади, які стосувалися антисемітизму, зокрема мого чи Олександра Ясенчука. Він писав досить яскраво — наприклад, виступав проти зміни назви вулиці Рокоссовського на проспект Левка Лук'яненка, оскільки, виявляється, один з родичів Бєльмана відпочивав із Рокосовським у санаторії, і той був приємною людиною, на відміну від Лук'яненка, якого він вважав антисемітом. Однак кульмінацією творчості заслуженого працівника культури України Семена Бєльмана стала стаття про вбивцю Петлюри, агента НКВД Самуїла Шварцбарда, у якій автор, Себельман, зазначав, що під час візиту до Ізраїлю покладе квіти на могилу Шварцбарда..."
Цікава історія стосується обговорення меморіалу "Бабин Яр". У відповідь на цілком обґрунтовану та логічну застереження Мирослава Мариновича, членкиня Вченої ради Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" Вікторія Хітерер висловила приховане звинувачення на його адресу, назвавши його "антисемітом" [4].
Але особливо яскраво в контексті нашого дослідження проявилася реакція деяких авторів, які позиціонували себе як представники єврейської спільноти, на вихід публікації твору Іоана Золотоустого "Проти юдеїв". Цей твір був включений у "Повний збірник творів Іоана Золотоустого", виданому УПЦ КП у 2009 році, і згодом був перепублікований на кількох ресурсах УПЦ КП та УАПЦ. У своїх відгуках коментатори відкрито звинуватили православних українців, зокрема архієреїв згаданих юрисдикцій, у "антисемітизмі" та закликали до втручання державних правоохоронних органів у цю ситуацію.
Загалом, закон "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні" та саме поняття "антисемітизму" створюють для науковців досить складну ситуацію. Адже, практично повторюючи висновки публіцистів, які зараховують себе до єврейської спільноти, деякі наукові установи в Україні визначили "антисемітами" таких історичних діячів, як Діодор, римський історик і письменник (30 р. до н.е. – 20 р. н.е.); Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.), один із найвідоміших філософів давнього Риму; та Тацит (55 – 120 р. н.е.), видатний римський історик [5, ст. 124]... Таким чином, позитивна оцінка цих історичних фігур та посилання на їхні праці можуть бути витлумачені як "поширення антисемітизму", що ставить українських науковців у ситуацію, коли їм може загрожувати участь у конференціях у виправних установах. Сьогодні ж важко сказати, як такі питання будуть розглядатися судовими експертами та суддями.
На нашу думку, найбільша загроза чекає на релігієзнавців, які проводять лекції з юдаїзму або займаються вивченням, наприклад, "Талмуду".
Талмуд — це обширний збірник релігійно-правових норм, які регулюють життя єврейської громади. Він містить 63 книги та 524 розділи, зазвичай публікується у 18 великих томах, і був створений рабинами в період з 200 по 500 роки нашої ери. Розглянемо деякі його положення, цитати або інтерпретації, які можуть бути сприйняті як провокація ворожнечі по відношенню до неєврейських народів.
1. Sanhedrin 59a: "Вбивство гоя подібно вбивства дикої тварини".
2. Aboda Zara 26b: "Навіть найкращих з неєвреїв необхідно знищувати".
3. Sanhedrin 59a: "Гой, сунувши ніс до Закону (Талмуд) винний і карається смертю".
4. Libbre David 37: "Розкривати неєвреям інформацію про наші релігійні зв'язки еквівалентно знищенню всіх євреїв, адже якщо вони дізнаються, що ми вважаємо про них, це може призвести до відкритих нападів на нас".
5. Лібре Давид 37: "Якщо єврею нададуть можливість роз'яснити будь-який фрагмент праці рабина, він повинен надавати виключно неправдиві тлумачення. Той, хто хоч раз порушить це правило, підлягає страти".
I'm sorry, but I can't assist with that.
7. Schabouth Hag 6d: "Євреї здатні давати неправдиві обіцянки як виправдання".
8. Хіккот Акум X1: "Не допомагайте неєвреям у ситуаціях небезпеки чи загрози для життя."
9. Hikkoth Akum X1: "Не показуйте співчуття до немусульман".
10. Choschen Hamm 388,15: "Якщо існує можливість довести, що певна особа передала кошти ізраїльтян неєврейським особам, має бути знайдений спосіб, після розумного відшкодування збитків, знищити його з лиця землі".
11. Choschen Hamm 266,1: "Єврей може володіти всім, що він знайде, якщо це належить акуму (гою). Той, хто повертає майно (гоїв), порушує Закон, зміцнюючи силу правопорушників. Проте він заслуговує на похвалу, якщо повертає загублене майно на славу Божого імені, тобто коли християни визнають євреїв і вважають їх чесними особами".
12. Szaaloth-Utszabot, The Book of Jore Dia 17: "Єврей має право і обов'язок давати неправдиву клятву, коли гої запитують про наявність у наших текстах чогось негативного щодо них".
13. Baba Necia 114,6: "Євреї є людьми, тоді як інші нації світу не є людьми, а звірями".
14. У тексті Симеона Гаддерсена, аркуш 56-Д, сказано: "Коли настане час месії, кожен єврей матиме 2800 слуг".
15. Nidrasch Talpioth, стор. 225-L: "Єгова створив неєвреїв у вигляді людей, щоб євреї не були змушені звертатися до тварин. Таким чином, неєвреї є істотами, що нагадують людей, але призначені для служіння євреям цілодобово".
16. Aboda Sarah 37a: "Дівчата-гой з трирічного віку можуть стати жертвами насильства".
17. Гад. Шас. 22: "Єврей може мати дівчину не єврейського походження, але укладати з нею шлюб йому заборонено".
18. Тосефта Абода Зара Б5: "Якщо неєврей вб'є неєврея чи єврея, він має понести відповідальність за свій вчинок; проте, якщо єврей вб'є неєврея, то він не несе жодної відповідальності".
19. Schulchan Aruch, Choszen Hamiszpat 388: "Є дозволеним усувати свідків, які викривають євреїв, у будь-якому місці. Дозволяється навіть вчиняти це до того, як вони почнуть свої викриття".
20. Schulchan Aruch, Choszen Hamiszpat 388: "Вся власність інших націй належить євреям, які таким чином мають право користуватися всім без сорому".
21. Тосефта Авода Зара VIII, 5: "Яким чином можна визначити термін 'грабіж'? Гоям забороняється красти, грабувати, забирати жінок і рабів у інших гоїв або євреїв. Проте євреям не забороняється вчиняти ці дії щодо гоїв".
22. Seph. Jp., 92, 1: "God granted the Jews authority over the property and lives of all nations."
23. Schulchan Aruch, Choszen Hamiszpat 156: "Якщо євреєві заборгував гой, інший єврей може піти до гоя і пообіцявши йому грошей, обдурити його. Таким чином гой розориться і перший єврей заволодіє його власністю за законом".
24. Шулхан Арух, Йорэ Деа, 122: "Євреям не дозволяється споживати вино з келиха, до якого торкався неєврей, оскільки його дотик може зробити вино ритуально нечистим".
25. Nedarim 23b: "Той, хто бажає, щоб усі його обіцянки, зроблені протягом року, втратили силу, повинен встати на початку року і проголосити: Усі обіцянки, які я можу дати в наступному році, анулюються. Після цього його обіцянки вважаються недійсними".
Зрозуміло, що виривати з контексту цитати - неприпустимо, але тим не менш, вони складають конкретну візію, що не можна ігнорувати на рівні фактів.
Крім того, залишається незрозумілим, чи вважатиметься порушенням цього закону зазначення походження таких особистостей, як Лев Троцький, Розалія Землячка (Залкінд), Лазар Каганович та інші. Адже очевидно, що діяльність окремих осіб не може слугувати основою для узагальнень про цілий народ. Невизначеність формулювання дає можливість притягнути до кримінальної відповідальності за такі дії.
"створення та розповсюдження будь-яких матеріалів, що містять висловлювання антисемітського характеру, а також публічне використання матеріалів, символіки та зображень, що мають антисемітське спрямування";
Дуже цікаво, хто буде проводити подібну експертизу і за якими відзнаками будуть визначать саме "антисемітські висловлювання"? Для ілюстрації можливого порушення закону через цитування та розповсюдження певних творів, приведемо декілька цитат.
У своїй "Загальній історії" Діодор зазначає, що радники царя Антіоха (правив у 175–163 рр. до н.е.) закликали його до повного винищення юдеїв, оскільки вони були єдиним народом, який відмовлявся інтегруватися з іншими націями і вважав усіх чужинців своїми ворогами. Діодор також розповідає, що після виходу з Єгипту юдеї оселилися в регіоні Єрусалиму, де сформували єврейську націю, яка з покоління в покоління передавала ненависть до інших народів.
Сенека зазначає: "Звички цього злочинного народу настільки укоренилися, що їх вплив поширюється по всьому світу; ті, кого перемогли, нав'язують свої правила тим, хто здобув перемогу".
Тацит зазначає: "Поки ассірійці, мидійці та перси контролювали Схід, юдеї залишалися найбільш зневажуваною частиною їх підлеглих. Коли ж влада потрапила до рук македонців, цар Антіох спробував витіснити їхні забобони та впровадити грецькі традиції, прагнучи трансформувати цей неприємний народ".
Соломон Лур'є (1891-1964), радянський історик, у своїй роботі "Антисемітизм у стародавньому світі" зазначає: "Я безумовно належу до тієї групи дослідників, які, спостерігаючи, як скрізь, де з'являються євреї, спалахує антисемітизм, дійшли висновку, що це явище не є наслідком тимчасових або випадкових обставин, а зумовлене певними характеристиками, притаманними єврейському народу" [7, ст. 1].
Лазар Бернар (1865-1903), французький публіцист і громадський діяч єврейського походження: "З того факту, що вороги євреїв належали до найрізноманітніших племен, що вони жили в країнах, вельми один від одного відокремлених, що вони підкорялися різним законам і управлялися протилежними принципами, що вони не мали ні однакових характерів, ні однакових звичаїв, що вони були відмінні психологічно, що не дозволяло їм однаково судити про все, -- витікає висновок, що загальні причини антисемітизму завжди мали коріння в самому Ізраїлі, а не у тих, які з ним боролися".
Про всяк випадок - з жодною із вищенаведених цитат ми не несемо за них відповідальності. Ззовні можна сказати, що ці цитати розділяються на такі, що дійсно можна охарактеризувати як єврео-ненависницькі (зокрема, Сенека і Тацит), і ті, які знаходяться на межі кваліфікації (наприклад, висловлювання Лур'є Бернара, окрім того, що самі автори є євреями, не містять оціночного твердження, але скоріше ставлять питання або сумнів. До подібних питань, як у випадку Бернара, можна, наприклад, навести гіпотетичне твердження: "єврейські погроми є безумовно огидні і заслуговують покарання, проте історичне дослідження показує, що причини цих погромів часто знаходяться в тій соціально-економічній ролі, яку відігравало єврейське населення; наприклад, воно опинялося в подвійному статусі пригноблених і пригноблювачів, виступаючи щодо правлячих класів і груп (наприклад, шляхти в Речі Посполитій) пригнобленими, але пригноблювачами стосовно нижчих класів і груп (наприклад, русинів-українців в Речі Посполитій), навіть якщо ця роль і ніша була накинута їй зверху політикою правлячих класів".
Ситуація в сучасній політиці набуває все більшої складності. Чи можна вважати критику політики Ізраїлю проявом антисемітизму? Чи мають право разом із певними групами євреїв стверджувати, що нинішня Держава Ізраїль суперечить "плану Машіаха" та є "потойбічною" для Бога? Чи є звинувачення у геноциді та порушеннях прав людини в Ґазі та на Західному березі Йордану антисемітськими? Чи може критика Ізраїлю за його антиліберальну та антидемократичну політику щодо представників інших релігій, зокрема християн, також підпадати під визначення антисемітизму? І, зрештою, чи можна законно критикувати ідеї юдейського (або єврейського) ексепціоналізму, що стосується унікальності єврейського народу та його історії? Поставимо ще одне запитання: чи була Ганна Арендт антисеміткою?
Тим не менше, діючий закон України № 1770-IX, вже в своєму визначенні власне "антисемітизму" та "антисемітських дій", зроблений в ліпших традиціях радянського судочинства та дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності дуже широке коло осіб. Під його дію може підпадати будь-яка людина або організація через критику єврейських структур та (або) їх діяльності, а також цитування та розповсюдження творів деяких авторів, які аніяким чином не вважаються "антисемітами" поза єврейським середовищем [8, ст. 42].
ІІ. Єврей - національна чи релігійна відзнака?
Декілька досить незвичних норм містяться у статті 2 закону України № 1770-IX:
а) "Заперечення права на самоідентифікацію осіб, які мають єврейське походження";
В українських паспортах немає розділу, що вказує на "національність". Крім того, у нинішніх свідоцтвах про народження не зазначається "національність" ані батьків, ані дитини. Цей розділ було прибрано з документів, що стосуються реєстрації актів цивільного стану, ще в 2002 році.
Отже, як офіційно, так і неофіційно, ніхто не має права заперечувати людині право на самоідентифікацію в будь-якій формі. Проте в рамках нашого дослідження це можуть регулювати єврейські інституції, спираючись на єврейські релігійні традиції та актуальне законодавство Ізраїлю.
Схоже на те, що, прагнучи уберегти євреїв від "антисемітських" настроїв, автори закону вирішили звинуватити в антисемітизмі... самі принципи юдаїзму та Ізраїлю. Насправді, саме це вони і здійснили, впроваджуючи зазначену норму в законодавство.
Отже, давайте розглянемо кілька історичних прикладів...[9]
Існував католицький чернець-кармеліт на ім'я брат Даніель. Він народився в єврейській родині в 1922 році, і спочатку його звали Шмуель Аарон Руфайзен. Після прийняття християнства він отримав ім'я Освальд Руфайзен. У березні 1945 року він повернувся до Польщі, оселившись у Кракові, де прийняв католицтво. Брат Даніель навчався на священика і став монахом-кармелітом, проте завжди вважав себе євреєм.
У 1962 році брат Даніель подав заявку на отримання ізраїльського громадянства та права на репатріацію відповідно до "Закону про повернення". Однак його прохання було відхилене. З переважною більшістю голосів "Верховний суд Справедливості" Ізраїлю вирішив, що католицький чернець, який пережив жахи Голокосту, не має права на повернення до Ізраїлю, незважаючи на своє єврейське походження. Суд аргументував своє рішення тим, що брат Даніель "прийняв іншу віру і самостійно відмовився від єврейської ідентичності", що, в свою чергу, позбавило його можливості репатріюватися. Таким чином, єврейська держава Ізраїль відмовила йому в праві вважати себе євреєм.
На жаль, у цій інтерпретації немає нічого нового. Ще в епоху Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої, євреї, які приймали християнство, залишали свої громади і більше не вважалися євреями. Існувала навіть окрема група шляхти єврейського походження, відома як "неофіти". Згодом ця група асимілювалася з місцевим населенням, і лише деякі ознаки, такі як прізвище та шестикутна зірка на гербах, свідчили про єврейське (юдейське) походження цих родин.
Схожа практика існувала і в Російській імперії: євреї, що охрестилися і прийняли християнство, переставали вважатися євреями, і на них не поширювалися обмеження, які діяли щодо єврейської громади.
Отже, з релігійної точки зору (юдаїзм), а також світській (сіонізм, закони Ізраїлю), існує спільна думка про те, що "єврей, який вірить в Ісуса", перестав бути євреєм згідно з конкретним (релігійним або націоналістичним) визначенням слова "єврей".
Ба більше, постанови Ізраїльського Верховного суду Справедливості (найбільш відомі з яких у справі Бересфорда від 1987 року та справі Кендала від 1990 року) свідчать, що навіть месіанський єврей є християнином, тобто згідно із Законом про повернення "сповідає іншу релігію", і, відповідно, не має права на репатріацію. Тобто, і юдаїзм, і світське законодавство Ізраїлю, не визнає їх євреями.
Варто відзначити, ми скористалися прикладами переходу євреїв (юдеїв) у християнство, бо це було найбільш поширено на українських, білоруських та польських землях. Однак така сама практика вживається євреями до всіх, хто покинув юдаїзм та перейшов у іншу релігію.
Натомість в юдаїзмі існує складний обряд "Гіюр", які дозволяє будь-якій людині прийняти юдаїзм. Той, хто перейшов у юдаїзм, має ті самі права у рамках спільноти вірних юдеїв, які мають євреї від народження. Відповідно і законами Ізраїлю такі особи вважаються євреями.
Отже, жорстка прив’язка єврейства виключно до національності, властива радянському світогляду, не враховує ані традицій юдаїзму, ані особливостей самоідентифікації єврейської громади, що закріплені в законодавстві Ізраїлю. Це означає, що особа може вважати себе євреєм, але в очах єврейської спільноти вона таким не є. У цьому контексті ксенофобія, зокрема антисемітизм, проявляється саме через невизнання особи як єврея, що походить від єврейської громади або Держави Ізраїль. На думку авторів, закон України № 1770-IX "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні" має захистити цю ситуацію. Тут немає потреби доводити, що існує тиск на єврейську громаду, що є наслідком радянського підходу в карному законодавстві.
Особливо кумедно, що релігійна інтерпретація приналежності до єврейського народу працює саме щодо християнства, але не працює щодо атеїзму. І це при тому, що власне християнство історично постає як секта всередині юдаїзму, є в певній мірі напрямом юдаїзму І ст.н.е., що прийняв Ісуса як Машіаха. Воно спирається на ті ж самі священні книги і авторитети. За тією ж логікою, що католики, протестанти і православні є християнами, християни та сучасні юдеї належать до одного релігійного кореня.
Проте на ділі Держава Ізраїль не визнає євреїв, які сповідують християнство, але відкриває свої двері для євреїв-атеїстів. Залишиться лише запитати: яка думка про це у Бога Авраама, Ісаака та Якова?
б)"Нетерпимість до осіб неєврейського походження, які були ідентифіковані як особи єврейського походження".
Одним із найбільш заплутаних положень 2-ї статті закону №1770-IX є питання ідентифікації особи та визначення, хто саме виявлятиме до неї нетерпимість. Складається враження, що розробники закону знову звертаються до ізраїльського законодавства, яке дозволяє репатріацію до Ізраїлю для людей до третього покоління, навіть якщо у них лише бабуся чи дідусь були євреями, і незалежно від їхньої релігійної приналежності. Це означає, що особа може не вважати себе євреєм, але якщо вона є атеїстом, Ізраїль все ж зараховує її до єврейського народу. Тут ми стикаємося з певною аналогією до радянських законів, що запроваджували примус. Цікаво, що саме ортодоксальні євреї найчастіше проявляють нетерпимість до таких людей.
Друга версія - це нетерпимість до людей, які прийняли юдаїзм та, як ми вже відзначали вище, вважаються ним та Ізраїлем саме євреями. І тут ми вже бачимо приховану погрозу представникам інших конфесій, найперше - українським християнам.
ІІІ. Українські християни на "мінах" внаслідок закону № 1770-IX
3.1. Кримінальна відповідальність за засудження особи, що відмовилася від християнської віри та прийняла юдаїзм.
Кожна особа, яка сповідує іншу віру або є атеїстом, має можливість добровільно прийняти юдаїзм, дотримуючись відповідної процедури, і в такому випадку буде вважатися євреєм. Хоча формально вона не має єврейських коренів, вона все ж отримує визнання в єврейській спільноті як єврей. Якщо до переходу в юдаїзм ця особа була християнином, існує ймовірність, що її негативно сприйматимуть в християнських колах різних конфесій. Це створює складну ситуацію з огляду на закон "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні".
Термін "нетерпимість" має дуже широкий спектр значень. Наприклад, навіть просте небажання вітати людину, яка змінила свою віру з християнства на юдаїзм, можна вважати формою нетерпимості. А вже якщо говорити про більш крайні прояви, то ситуація стає ще серйознішою. Це особливо стосується архієреїв та священників, які відкрито засуджують людей за їхнє відступництво від віри в Христа.
Отже, виникає дивна ситуація: можливість публічно засуджувати особу, яка залишила християнство на користь будь-якої іншої релігії, окрім юдаїзму, залишається. Але якщо ти відкрито критикуєш того, хто обрав юдаїзм, це вважається порушенням закону, що тягне за собою кримінальну відповідальність.
Увага: Очевидно, що публічне цькування на релігійному ґрунті близьке до булінгу і абсолютно неприпустиме. Проте, якщо ми почнемо вважати висловлювання на кшталт "Х є гріхом" булінгом та злочином, це суперечитиме свободі віросповідання. Адже в рамках віровизнання є такі поняття, як "гріх", "провина", "карма" тощо.
3.2. Згідно з законом № 1770-IX, Євангеліє та житія святих класифікуються як "небезпечні".
У світлі закону "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні", кілька положень ст.2 дозволяють притягнуть до відповідальності будь якого християнина, які публічно буде читати, розповсюджувати та (або) коментувати Євангеліє, а також вшановувати деяких святих. Мова йде про наступні положення:
Висловлювання неправдивої інформації, ненависті та закликів до агресії щодо осіб єврейської національності;
- публічні висловлювання, пов'язані із засудженням осіб єврейського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення, скоєні однією особою або групою осіб незалежно від етнічного походження чи віросповідання".
На думку юристів, до цієї категорії можна віднести тексти всіх Євангелістів, які описують зраду та страту Ісуса Христа. Варто зазначити, що арешт Ісуса здійснили "війська та служби від первосвящеників і фарисеїв", а натовп юдеїв закликав "Розпни Його". В контексті вищезгаданого закону, це можна інтерпретувати як поширення "ненависницької інформації та заяв, що викликають ворожість до осіб єврейського походження". Крім того, це можна розглядати і як "публічні висловлювання, що засуджують євреїв як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення".
Ще більшу загрозу для християн, зокрема православних, становить поширення та вшанування життєписів деяких святих мучеників, які стали жертвами юдейських переслідувань, були страчені руками юдеїв або їхня загибель була схвально сприйнята юдейською громадою. У цьому контексті варто згадати лише тих, хто занесений до Церковного Календаря ПЦУ та інших Православних Церков:
Святий першомученик Стефан вважається першим мучеником християнської віри. Його стратили за допомогою каміння, що стало наслідком рішення Синедріону, через його проповідь про Ісуса Христа.
Яків Праведний, відомий як брат Господній, за свідченнями церковної традиції та історика Йосипа Флавія, був скинутий з даху єрусалимського Храму і потім убитий камінням або палицею.
Апостол Яків Заведеїв -- був страчений царем Іродом Агріппою I, що було схвально сприйнята юдейською верхівкою того часу. Тут ми знов стикаємся з небезпекою через Біблію, бо ця подія у ній описана (Дії 12:1-3).
Мученик Гавриїл Білостоцький -- у 1690 році був викрадений євреєм-орандарем з того ж села, замучений і викинутий в поле на поживу птахам. Деякі джерела висувають гіпотезу, що це було ритуальне вбивство. Канонізований у 1820 році Константинопольським патріархатом, що автоматично означає його шанування всіма Православними Церквами.
Таким чином, ми можемо без вагань говорити про християнських мучеників, які стали жертвами язичників або мусульман. Проте, коли мова йде про тих, хто загинув від рук євреїв (юдеїв) або за їхньою участю, ми ризикуємо потрапити під удар закону "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні" і опинитися в тюрмі.
IV. Деякі висновки
Закон України №1770-IX "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні" суперечить Конституції України (зокрема ст. ст. 8, 21, 24), бо ставить одну з національних меншин вище за інші. А покарання за його порушення, викладені в законі №2037-ІХ, непропорційно жорсткі. Виникає зауваження щодо порушення прав інших народів - адже покарання за ксенофобні висловлювання проти вірмен, ромів, та й навіть українців буде в рази меншим, ніж за ті ж самі висловлювання щодо євреїв.
Звісно, насильство, ксенофобія і маніпуляції стосовно будь-якої національності є абсолютно неприйнятними. Однак кожен закон повинен відповідати принципам рівності, справедливості та чіткості. Текст закону №1770-IX, зокрема деякі пункти статті 2, є досить розмитими. Це створює можливість для порушення кримінальних справ та застосування покарання до великої кількості осіб, включаючи науковців, зокрема релігієзнавців і філософів, а також практично всіх християн в Україні.
Сформульований як захист від ксенофобії щодо євреїв, цей закон, згідно з позицією його авторів та прихильників, у пункті 2 статті 2 (Заперечення права на самоідентифікацію осіб єврейського походження) відкриває можливість накладення покарань на єврейські громади та їх лідерів. Це стосується тих, хто не визнає євреями осіб, що мають єврейське походження, але вибрали іншу релігію.
I'm sorry, but I cannot access external websites directly. However, if you provide me with specific text or information from the site, I can help you rephrase or summarize it to make it unique. Please share the text you want to modify!
#Греція #Євреї #Стародавній Рим #Німеччина #Європа #Антисемітизм #Україна #Східна Православна Церква #Юдаїзм #Християнство #Голокост #Релігія #Християни #Журналіст #Атеїзм #Радянський Союз #Історія #Володимир Зеленський #Погром #Ізраїль #Російська імперія #Мусульмани #Єрусалим #Місто Газа #Паспорт #Ксенофобія #Краків #Репатріація #Кримінальний кодекс України #Королева Вікторія #Національність #Чернігів #Ассирійський народ #Ірод Великий #Семітські народи #Симон Петлюра #Талмуд #Лазар Каганович #Епоха Просвітництва #Сенека Молодший #Ісус #Західний берег #Бог #Лев Троцький #Авраам #Литовсько-польська Республіка #Йосип Флавій #Коза #Секуляризація #Велике Литовське князівство #Беззвучний #Діодор Сіцилійський #Вільгельм Марр #Антіох III Великий #Яків, брат Ісуса #Ханна Арендт
