В'ячеслав Нестеров: Причини війни Росії: імперія, що не прийняла своє минуле -- Блоги

За що воюють московити? "За гроші" - скажете ви. А глобально за що ж?. За повернення в СРСР. За імперію. За "свєрхдєржаву". За втрачену гегемонію на просторах колишнього СРСР, але тепер вже без "фігових листочків" дружби народів. За свій диктат над своїми "окраинами". Все так, але дозволимо собі глянути туди, куди весь час відсилає всіх їхній плішивий карлик, в часи "печенігів і половців".

Якщо уважно ознайомитися з працями Карамзіна та Татіщева, постає питання, чому "південно-західні області" "єдиної Русі" отримують так мало уваги в їхніх творах, починаючи з відокремлення Московії і до завершення їхніх досліджень, аж до початку Смути на початку XVII століття. Відомо, що вони прагнули зосередитися на Москві як новому центрі Русі, прославляючи таким чином самодержавство, яке контрастувало з незрозумілою московитам сеймовою демократією. Також підкреслюється їхня принципова ворожість до Речі Посполитої, яка відділила ці території від московського життя та культури.

Але я скажу про аспект, який московити не озвучують. Ніколи і ніде. І не озвучать, навіть під острахом катування. Ніколи, тому, що вся ідеологія, вся їхня освіта, вся культура базуються на запереченні, притлумленні, невиразимосьті цього почуття, яке, тим не менше завжди присутнє, завжди, всю історію є фактором їхньої поведінки, їхніх загарбань, їхньої зовнішньої пихи, і їхніх потаємних переживань.

Вони є виключно частиною Русі.

Як не бийся в пароксизмі імперських конвульсій, але "русскіє" це лише відповідь на запитання якого-небуть проїзжого Ібн-Фадлана: "Холопи, ви кому належите і хто вам несе закони?". Відповідь: "Русскіє ми, і закон наш від Русі". Закон і мова принесені від Русі, а хто там вважається князем-царем-імператором і де саме він зараз сидить - абсолютно другорядне.

Не ображайся на те, що тебе виселили в Залісся, і не намагайся здійснити грабіжницькі вилазки на Київ, адже зрештою тебе все ж поховають у столиці.

Не вирушай у самовольні походи до Степу, а краще завітай до Пирогощі в Києві, щоб помолитися після свого полону.

Хоч як би не намагався здаватися важливим перед монголами, Москва стала центром для збору данини завдяки переїзду київського митрополита саме туди.

Хоча виникає бажання розробити унікальний стиль для храмів, їх проектували архітектори з Чернігова та Києва.

Наскільки б не прагнули вдосконалити свою церкву та ритуали, обійтись без групи київських духовних інтелектуалів, на жаль, не вдалося.

Хоча війни велися в жорстокому азійському стилі ще з XVI століття, здобути перемогу над Річчю Посполитою та відсунути її на захід вдавалося лише завдяки запорізькому козацтву. Їхні військові принципи стали основою для організації військ на всіх прикордонних територіях у наступні століття.

Не намагайся конкурувати з сестрою за вплив, адже без підтримки розумного гетьмана не обійдешся.

Незалежно від того, яку імперію ти намагаєшся створити, без розробки її ідеології на основі "хохломи" Феофана це буде неможливо.

Як не грай "просвєщьонную монархиню", а без канцлерства "хохла" Базбородька ну ніяк.

Неважливо, яку імперську Академію наук ти створиш, без керівництва "хохла" Розумовського не обійтися.

Як би ти не мріяв про всесвітню революцію, без дійсного українського єврея Троцького все б залишилося на місці.

Не важливо, як ти намагатимешся створити бюрократичну структуру, без українських Кагановича та Хрущова навряд чи можна було б досягти успіху.

Незважаючи на всі зусилля зберегти "радянський експеримент", без впливу Брежнєва та Щербицького на українську політику це б не тривало так довго. У незалежній Україні ці історичні приклади розглядаються як свідчення підкорення українців московською імперією та її ідеологією.

В ерефії ж це є ознакою "русскости" українців, а іноді їхньої хитрості, зрадливості і прямої ворожості до "России" (в самому широкому сенсі цієї назви).

Але давайте повернемося до того невисловленого почуття колонії. Всю свою історію Московія відчувала себе колоніальною частиною Русі-України. І тоді, коли брала звідси православ'я, і тоді, коли виписувала собі звідси розумників, ідеологів, канцлерів, керівників революції чи генеральних секретарів, і тоді, коли конструювала літературний "русский язык", і коли забороняла українську мову, і, навіть тоді, коли насміхалась над хитрими та недолугими "хохлами", вдаючи з себе мудрих та високоосвічених хазяїв, а насправді всіма силами намагаючись відірватись від цього колоніального шлейфу.

Заперечення власної вторинності та поліетнічності під прикриттям штучно створеного "єдиного русского языка" призводить до глобального самозаперечення. Це, в свою чергу, викликає періодичне повернення до тиранічних методів управління, спрямованих на придушення будь-яких спроб підняти ці питання. Як компенсація для цих жорстких обмежень виникає агресія щодо заборон, що стосуються їхньої несамості, а також спрямована на русів-українців.

Вигнати колонізаторів, зрівнятися з ними на одному рівні, позбутися відчуття другорядності. Руські – це, врешті-решт, народ (так, різноманітний, але все ж), а не просто етнічна група, навіть якщо її красиво називають вєлікоросійською.

Станьте, зрештою, після 800 років колонізації, нацією, яка виникла внаслідок знищення та повної асиміляції корінного народу!

Теперішня війна — це не лише конфлікт Путіна. Це боротьба всього колонізованого народу, який прагне здобути справжню незалежність від свого вічного альтер-его, від «іншої», проте завжди привабливої та давньої батьківщини — Руси-України.

Війна за автономію, що супроводжується прагненням до власної величі та створення імперії. Чи це не дивно? Але іноді саме так і вчиняють непослухні діти, бунтуючи проти своїх батьків. Зазвичай такі конфлікти призводять до відчуження дітей і повного руйнування сімейних зв'язків. А якщо дитина зовсім безглузда, доводиться вдаватись до суворих методів, щоб вкласти розум у голову.

Здається, наша колонія таки виросла дещо придуркуватою, чи не так?