Від Польщі до Ізраїлю: які нові території можуть опинитися під контролем російських військових?

"Там, де ступає нога російського солдата, то - наше"

Міністри внутрішніх справ Естонії, Литви, Латвії, Норвегії, Польщі, Швеції та Фінляндії випустили спільну декларацію, у якій висловили вимогу заборонити вільний в'їзд у шенгенську зону для росіян, які беруть участь у війні в Україні.

"Нам треба дотримуватися чіткої позиції, щоб ці люди не могли вільно подорожувати в Шенгенській зоні. Ми не даватимемо їм посвідок на проживання, ми не даватимемо їм віз, оскільки всі ці люди, які вбивали в Україні і знищували, означають дуже великий безпековий ризик для всіх нас", - пояснив Міністр внутрішніх справ Естонії Ігор Таро.

Європа вживає заходів для захисту від впливу "слов'ян" з боку Путіна.

Дійсно, загрози, які виходять від російських агресорів на території Європи, не є перебільшенням. У березні цього року у Фінляндії був засуджений Ян Петровський, відомий як "Слов'ян", колишній член ДШРГ "Русич". Його визнали винним у причетності до загибелі 22 українських військових восени 2014 року в Луганській області.

Окупантів, які повернулися з України, можна вважати серйозною загрозою і для внутрішньої ситуації в Росії. Цей факт є особливо цинічним: наприкінці березня минулого року президент Путін підписав закон, що звільняє учасників "спеціальної військової операції" від кримінальної відповідальності за численні злочини, включаючи вбивства та зґвалтування дорослих. Станом на квітень минулого року щонайменше 2605 колишніх і діючих російських військових стали обвинуваченими за різними кримінальними правопорушеннями в межах країни.

Тому прагнення країн Європейського Союзу захистити себе від такого контингенту абсолютно зрозуміле і виправдане, оскільки це стосується насамперед їхньої національної безпеки. Адже, якщо продовжувати пропускати "туристів", які насправді є "прихильниками Солсберійського собору", наслідки можуть бути небезпечними і очевидними. Особливо з огляду на відомі приклади великих диверсій у європейських країнах, які мають тісні зв'язки з Москвою.

"От столицы до самых отдалённых уголков"

Існує ще один важливий момент у заявах європейських міністрів. 20 червня Путін проголосив, що "там, де ступає нога російського солдата, це стає нашим". Ці слова, безумовно, нагадали багатьом нацистський плакат 1941 року, на якому було написано: "Німецький солдат залишається там, куди ступає його нога". У своїй промові в Сталінграді в жовтні 1942 року Гітлер також стверджував, що "німецький солдат залишається там, куди ступає його нога, і ніхто не зможе нас вигнати зі Сталінграда". Путін, безумовно, був обізнаний з цими історичними паралелями, проте все ж вирішив їх використовувати.

Глава Міністерства закордонних справ України Андрій Сибіга представив вражаючу оцінку: "Путін вже вкинув у безглузду війну близько мільйона людей. Це еквівалентно двом мільйонам ніг, і ми готові знищити кожну наступну за допомогою дронів".

Також Путін укотре заявив, що вважає російський і український народ одним народом: "У цьому сенсі вся Україна - наша". Гітлер, нагадаємо, також вимагав "життєвого простору для німців". 1 вересня 1939 року у Рейхстазі він переконував: "Данциг був і є німецьким містом. Воно було відібране у нас. Як і на інших німецьких територіях, на сході, з усіма німецькими меншинами, що проживають там, поводилися все гірше й гірше. Понад мільйон людей німецької крові в 1919-1920 роках було відрізано від їхньої батьківщини... Я намагався мирним шляхом домогтися перегляду, зміни цього нестерпного становища. Це брехня, коли світ каже, що ми хочемо досягти змін силою... Ви знаєте про мої нескінченні спроби, які я робив для мирного врегулювання питань з Австрією, потім із Судетською областю, Богемією та Моравією. Усі вони виявилися марними..." Що почалося 1 вересня 1939 року - відомо.

На цьому тлі варто згадати, як Путін неодноразово наголошував, що "Одеса - наша". Наприклад, 14 грудня 2023 року він заявив: "Одеса - російське місто, і всі про це знають. Але понавигадували історичної маячні, з якою ми після розпаду СРСР змирилися". А на нещодавній зустрічі з авторами підручників "історії" він повторив власну тезу, що "так званих незалежних держав, які з'явилися після розпаду Російської імперії, доти ніколи не було". У 2014-му він казав, що до Назарбаєва "своєї державності не було в казахів". Згодом переконував, що у "ХVІІІ і ХІХ століттях аніякої Грузії не було, а лише Тифліська губернія Російської імперії".

Продовжили свою діяльність пропагандисти. На федеральних телеканалах з’являються заперечення не лише щодо існування українців, але й азербайджанців, киргизів та узбеків. У січні минулого року "історик" Михайло Смолін висловився з цього приводу на НТВ. А вже в грудні 2023 року Захар Прилєпін запропонував ідею про приєднання Узбекистану до Росії, стверджуючи, що всі документи, що засвідчують розпад СРСР, мають бути визнані недійсними, а сусідні держави повинні бути "повністю інтегровані в Росію". Подібні висловлювання також пролунали щодо Фінляндії, Польщі та країн Балтії.

"Ізраїль - наш" поки здається жартом

Не секрет, що Путін вже тривалий час "гібридно" підтримує ворогів Ізраїлю. Видання The Wall Street Journal опублікувало розслідування, яке свідчить про те, що Росія надала єменським хуситам супутникові дані, використані для атак на західні судна в Червоному морі. Крім того, заступник голови Міністерства закордонних справ РФ Богданов офіційно зустрічався з представниками хуситів не менше ніж чотири рази.

Reuters повідомляв, що Росія може передати хуситам протикорабельні ракети "Яхонт", а посередником у переговорах виступає саме Іран. Видання Middle East Eye писало, що радники з ГРУ працюють у хуситів під виглядом співробітників гуманітарних організацій. CNN попереджало, що Кремль загалом розглядав можливість постачань озброєнь хуситам, але був змушений (поки що) відмовитися через тиск із боку США і Саудівської Аравії.

Фахівці ООН у своїх доповідях не раз висвітлювали спроби контрабандного постачання російських протитанкових керованих ракет "Корнет" до Ємену. У цій схемі було залучено Іран.

Дуже показовим є й той факт, що Москва офіційно так і не засудила атаки ХАМАСу проти Ізраїлю, що сталася 7 жовтня 2023 року. Ба більше, саме РФ наклала вето на резолюцію Ради Безпеки ООН, яка засуджувала бойовиків.

У травні 2022 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров опинився в епіцентрі скандалу. На запитання італійського журналіста про те, як можна говорити про нацифікацію України, якщо її президент єврей, Лавров відповів: "Можливо, я помиляюся, але навіть Адольф Гітлер мав єврейське походження. Це не має жодного значення. Як стверджує мудрість єврейського народу, найзапекліші антисеміти часто бувають євреями."

Тодішній глава МЗС Ізраїлю Яїр Лапід заявив: "висловлювання Лаврова не лише непростимі та обурливі - вони також є жахливою історичною помилкою. Євреї не вбивали себе під час Голокосту. Звинувачення самих євреїв у антисемітизмі щодо євреїв - це найбільш ниций рівень расизму щодо євреїв".

А прем'єр-міністр Ізраїлю того часу Нафталі Беннет заявив у відповідь про "неприпустимість використання трагедії Голокосту в політичних цілях".

Дуже показовою стала історія, коли у квітні 2023-го Ізраїль відзначав 75-річчя незалежності і День пам'яті полеглих у війнах та жертв терактів. Лавров (головуючи в Радбезі ООН) спеціально не зняв із порядку денного на ці дати дебати з чутливого для ізраїльтян палестинського питання (хоча вони неодноразово просили). У підсумку постпред Ізраїлю в ООН Ердан демонстративно покинув засідання із словами: "Я відмовляюся проводити цей священний день, слухаючи брехню та осуд. Пане Лавров, що б Ви відчули, якби Радбез ООН зібрався на засідання, щоб засудити російських солдатів 9 травня?".

Саме з цієї причини, на фоні конфлікту на Близькому Сході, де Путін прагне виступити в ролі "миротворця", численні спостерігачі були стурбовані його висловлюваннями щодо "російськомовного Ізраїлю".

За даними Центрального статистичного бюро Ізраїлю, у 2022 році російською мовою володіло майже 13 % населення країни. Найбільша концентрація російськомовних у містах Хайфа, Бат-Ям, Тель-Авів, Рамат-Ган і Рішон-ле-Ціон, Ашдод. Усі вони тією чи іншою мірою зазнали ракетних ударів з боку Ірану.

Москва має всі підстави розіграти цю карту, враховуючи відверту зневагу чинної ізраїльської влади. Те, що крутиться в головах кремлівських стратегів, стає очевидним у висловлюваннях їхніх пропагандистів. Наприклад, Ольга Скабєєва в програмі "60 хвилин" насміхалася над Ізраїлем та натякала на причини, чому, на її думку, ЦАХАЛ не виявив готовності до нападу ХАМАСу, демонструючи ізраїльських жінок-військовослужбовців, які відпочивали і танцювали. Відповідь від ізраїльської організації Terror Alarm не забарилася: "Росія публічно знущається з жінок-солдатів ЦАХАЛу, які стали жертвами ХАМАСу. Ми це ніколи не забудемо. Після того, як ми покінчимо з ХАМАСом і Газою, Москва заплатить за свою роль у всесвітньому антисемітизмі. Це наша стара обіцянка. Ольга Скабєєва, як головна пропагандистка Путіна, також стає законною мішенню".

Улюблена газета президента Путіна "Комсомольская правда" опублікувала матеріал, у якому стверджується: "Ізраїль перетворив Газу на концтабір, а політична еліта та уряд країни виявилися справжніми нацистами та ненависниками людства". Автор статті Олександр Грішин відкрито порівняв ізраїльське керівництво з лідерами Третього Рейху, заявивши: "Прем'єр-міністр Ізраїлю Нетаньяху практично оголосив про остаточне вирішення "палестинського питання". Гітлер і Гіммлер, якби були живі сьогодні, неодмінно б підтримали нинішню владу Ізраїлю..."

Нинішня риторика Москви на тлі загострення з її "стратегічним партнером Іраном" також, як відомо, не вирізняється миролюбністю. У російських соцмережах вже пропонують "Нетаньяху відправити в Гаагу". Путін на зустрічі з главою МЗС Ірану Аракчі 23 червня назвав ізраїльські та американські удари "неспровокованою агресією, яка не має виправдання", додавши, що "Росія також бореться сьогодні за своє майбутнє".

Ці сигнали виступають ясним показником наступного московського вказівника. Цього разу — ізраїльського. Адже до традиційного для росіян відкритого побутового антисемітизму тепер явно приєднався й прихований державний. Подібно до того, як це відбувалося в нацистській Німеччині.